 |
|
|||||
|
|
MEIN KAMPF Президент Украины написал новую книгу: «Кучма – не Мороз»
Выдержки из книги по традиции первыми опубликовали зятевские «Факты». За что, конечно, Александру Швецу отдельное спасибо – покупать творения Кучмы по их специальным кабинетно-чиновничьим ценам (50 грн. – и на стол, чтобы начальство видело и одобряло, желательно под стекло и с сигнализацией, чтобы ни одна сволочь прочитать не додумалась) желания нет. Зато посмеяться от души над перлами и сформировать мнение о таланте Леонида Даниловича можно, причем еще до выхода книг в широкую публику. «Один український полiтичний журналiст якось зауважив, що на посадi Президента я працював, власне, один термiн, а саме -- другий, оскiльки протягом першого термiну працювати, мовляв, не мiг -- боровся з Олександром Морозом. Це, звичайно, не бiльше нiж журналiстський дотеп, оскiльки боротьба з Морозом теж була роботою, i роботою, на мiй погляд, украй важливою i вiдповiдальною, якщо врахувати, що змiст її полягав у тому, щоб Україна знову не стала чимось на зразок Української Радянської Соцiалiстичної республiки». Вот оно что! Во всем, оказывается, виноваты уже не американские империалисты и не российские империофилы, а ОН – великий и ужасный Сан Саныч! И как Кучма только согласился проводить вместе с лидером Соцпартии политреформу? Впрочем, тут же Данилыч подмазывается к Санычу и соглашается, что ось Кучма-Мороз – украинское воплощение единства и борьбы противоположностей: «Треба сказати, що в очах далеко не всiх полiтизованих мешканцiв України та її полiтикiв ми з Морозом перебували по рiзнi сторони барикади або, кажучи м'якше, бар'єру. Були люди, якi вважали, що ми одне одного вартi. В ухвалi П'ятих всеукраїнських зборiв Руху, наприклад, сказано: «Неприпустимим вважається обрання (на посаду Президента. -- Л.К.) представникiв проiмперських i прокомунiстичних сил -- Леонiда Кучми та Олександра Мороза»... Представником проiмперських сил був «призначений» я, прокомунiстичних – Мороз. Друге було не дуже далеке вiд iстини, а в чомусь -- сама iстина, тодi як перше становило собою полiтичний мiф. Тож я по собi знаю, що таке мiф у тому значеннi, яке вкладають у це слово соцiологи, журналiсти та полiтичнi письменники. Це коли твiй портрет творять не з натури i навiть не по пам'ятi, а, так би мовити, з натхнення. Прiзвище залишається твоє, i риси обличчя нiбито схожi, але дихає ця особа зовсiм iншим, не твоїм духом...». Далее Кучма, попутно нахваливая Мороза, ставит ему диагноз: «... Але повернуся до О. Мороза, до наших стосункiв, до нашої боротьби. Є такий знiмок: перед мiкрофоном, з пiднятою рукою, як i годиться вождевi i трибуну, Мороз виголошує промову, а над його головою -- плакат з одним з найбiльш вiдомих i дорогих йому гасел: «Торгувати треба хлiбом, а не землею». Вiн завжди вважав i вважає цю позицiю виявом патрiотизму, доблестi, справжньої турботи про селян, про весь народ. А я подiляю те азбучне наукове положення, виведене з практики найуспiшнiших народiв планети, яке свiдчить, що це -- просто неграмотнiсть зi всiх точок зору: економiчної (вистачило б її однiєї), соцiальної, психологiчної, побутової. Якщо говорити близькою Морозовi мовою, то його позицiю можна назвати продуктом утопiчної свiдомостi. Мiй рацiоналiзм зiткнувся з морозiвським утопiзмом». Это уже новое слово в политической психиатрии – утопическое сознание это покруче мозаичной психопатии! А далее Кучма вообще просто и ясно объясняет, чем он лучше Мороза – просто Данилыч при власти, а Сан Саныч – нет: «...Менi здається, справа не тiльки в тому, що ми з Морозом люди рiзних свiтоглядiв, вiн -- соцiалiст, а я -- «капiталiст». Справа ще й у рiзницi наших положень. Вiн хотiв би бути главою держави, а я ним є. Вiн, так би мовити, теоретик, фiлософ, поет, утопiст, що рветься до влади, щоб утiлити свої фантазiї в життя. Я -- людина практики, конкретної роботи, реальної справи i реальної влади». І справді, навіщо платити більше? В то же время Мороз предстает в образе такого небожителя, изнеженной богемы: «Така природа наших розбiжностей з Морозом, нашої боротьби. Мороз був i залишається далеким вiд життя, вiд землi. Вiн нiколи не був у становищi людини, яка є останньою iнстанцiєю. Йому нiколи не доводилося ухвалювати рiшень, якi безпосередньо впливають на хiд справ, на долi людей, на вiдносини в суспiльствi». Дальше Кучма просто теряет способность реально оценивать ситуацию: «Я, звичайно, припускався помилок у своїй президентськiй роботi, але надi мною весь час висiла нещадна вимога: не помилитися так, щоб це завдало великої шкоди країнi i тобi особисто. Помилок, напевне, не могло не бути, але права на помилку не було, i це постiйно усвiдомлювалося». Интересно-интересно, а дело Гонгадзе, которое благодаря Кучме подвесило на российский крючок многомиллионную страну и практически лишило государство независимости??!! Это что такое? Далее Кучма с негодованием описывает в деталях, как подлый Мороз перекусил провод телефона правительственной связи в ВР, по которому Кучма корректировал принятие Конституции. И резюмирует: «Люди без честi -- так було колись сказано про соцiалiстiв, i сказано не в порядку засудження, а в порядку майже наукового аналiзу. Крадькома обрiжемо казенний телефон, i будемо з гордiстю про це розказувати...» Сложно передать в статье все чувство обиды на Сан Саныча, которым переполнена книга. Фактор Мороза фактически экстраполируется на все два срока президентства Кучмы, хотя описываются в ней только конституционные битвы середины 90-х. Вот, например, как описывает Леонид Данилович выборы 1994 – «покоробило», «чувство досады». И за всей этой гаммой переживаний – хитрая ухмылка плотоядного Мороза: ... Водночас зазначу, що навеснi 1994 р. я не був проти того, щоб Мороз став Головою Верховної Ради, казав про це публiчно, робив Морозовi комплiменти, навiть вiддавав йому належне як «полiтиковi здорового глузду». Та тiльки-но вiн зайняв крiсло спiкера, як висунувся кандидатом у Президенти. Мене покоробило, коли Мороз, ставши Головою Верховної Ради не без моєї пiдтримки, не дочекався президентських виборiв i, як я вже писав, провiв через парламент свої «Засади економiчної полiтики», щоб таким чином змусити майбутнього переможця президентських перегонiв виконувати не свою власну програму, яку пiдтримали виборцi, а фактично -- його, морозiвську, програму. ... Не встиг я влаштуватись у президентському крiслi (у 1994 роцi. -- Ред.), як у Верховнiй Радi з'явилась iдея внести змiни до Конституцiї, якi б обмежували повноваження Президента. Я спробував Мороза переконати, що цього не треба робити, що зараз це невчасно... Я нагадував, що повноважень вимагав ще тодi, коли погоджувався стати прем'єр-мiнiстром i що, доки наданi менi повноваження мене бiльш-менш влаштовували, я працював, а коли перестали влаштовувати -- добровiльно пiшов. Пiдкреслював, що Президентом мене обрали саме як людину, яка збиралась твердо робити свою справу з порятунку країни i потребує для цього достатнiх важелiв. Менi здавалося, що моя полiтична боротьба закiнчилась iз закiнченням президентських виборiв. Я шкiрою полiтика вiдчував, що для моїх виборцiв саме собою розумiлось, що вони обирають робiтника та хазяїна в однiй особi. А виявляється, що вибори пройшли, я обраний, а полiтичну боротьбу за владу треба продовжувати!.. Це було дуже неприємне вiдчуття. Вiдчуття досади -- досади на обставини та осiб, котрi вiдвертають увагу вiд справи, яка не терпить зволiкання i потребує вiд тебе максимальної зосередженостi, вiддачi всiх сил, не допускає їх розпорошеностi. Вообще, есть в книге один очень интересная особенность. Для того же читателя «Фактов» приведенные отрывки – лишний повод проголосовать на выборах именно за Сан Саныча. Поскольку для среднестатистической бабушки «монструозный символ всего социалистического и коммунистического», как Мороза старательно описывает Кучма, – настоящий электоральный идол. То есть, если даже капиталист Кучма, который ранее всегда заявлял, что единственная оппозиция – это Петя Симоненко, теперь признает, что главный его идеологический (а не только технологический, ситуативный и т.д.) противник – именно глава СПУ, значит, что-то в этом есть… То есть раскрутка Мороза Медведчуком и его гоп-пиар-компанией «политреформного оппозиционера» продолжается, и не только в форме синхронов на ТВ, но и с использованием спецэффектов. А что касается эффективности таких «фишек» – достаточно прочитать последнюю фразу «саги о Морозе»: «...Загалом, скажу моєму читачевi на закiнчення так. О.Мороз iз захопленням, завзято захищав вiд мене українську демократiю, як вiн її розумiв, а про мене можна сказати, що я захищав вiд нього українське народне господарство, українського власника, український добробут, український здоровий глузд». Здравый смысл, вообще-то, защищать не надо. Он или есть, или его нет.
|
|
Тезис о том, что Кучма – не читатель, Кучма – писатель, гарант подтверждает с маниакальной последовательностью. К выходу в печати готовится новая книжица – «Своїм шляхом. Роздуми про економiчнi реформи в Українi», чьи отрывки уже сейчас можно найти в прессе. В этом труде президент, который пойдет в известном направлении «своим шляхом» очень даже скоро, пишет о поэтическом утописте Морозе, борьба с которым для Леонида Даниловича является целью жизни и «на редкость важной и ответственной работой».
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|