 |
|
|
МУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА «Фамилия ему была Небаба…»
Сан Санич, вочевидь, опановував соціологічні знання за виступами несмішних коміків з «Аншлагу» або вчився передвиборчому ораторству в свого ровесника Леоніда Кучми. Це йому личить як нікому. Принаймні, кодове слово «мужик» з вуст людини, яку на мерських виборах-99 есдеківські телеканали асоціювали з собачим пролетарієм Шаріковим, зараз звучить дуже й дуже органічно. Якось аж дивно, що Сан Санич до сьогодні не надто тішив Україну своєю специфічно-гротескною присутністю в передвиборчому ефірі. На парламентських виборах 2002 року, коли 31 березня аж ніяк не змінювало усталені механізми впливу в країні, Омельченко сміливо саботував спущену з АП електоральну кампанію «ЗаЄди», більше дбаючи про розмальовування тролейбусів своєю архаїчно-пенсіонерською «Єдністю». За це, зрештою, і отримав по шапці від Кучми, який послав Сан Санича на три літери у відпустку і змусив ганебно скакати дресированою Жучкою навколо президентського літака та витирати колінами пороги кабінету на Банковій. Тепер же, коли поле для діяльності значно ширше, а на директиви ненависного Медведчука можна не дуже-то й зважати, багатозначно поглядаючи на календар, київський мер не дуже-то й поспішає себе піарити на обмеженому кордонами столиці просторі. Чому Омельченко так непристойно «здувся», не було зрозуміло аж до вчорашнього прямого ефіру на «5 каналі» та заяв столичного голові на «форумі» на його підтримку. Ці дві події все максимально прояснили: просто Сан Санича в ролі кандидата в президенти взагалі не рекомендується випускати на люди. Омельченко, вочевидь, дуже довго думав над тим, як же йому перемогти на президентських виборах, ретельно вивчаючи успішний досвід попередників – зокрема, Кучми 5 років тому. Щоправда, висновки цей філософ від будівельництва зробив у своєму стилі: найкращий засіб перемогти – пояснити народові, хто з кандидатів мужик, а хто не мужик. І якщо фраза Даниловича «це не мужики» стосувалася заклику «канівської четвірки» до чесних виборів, то Санич нерозривно пов‘язав поняття «мужика» з яйцями і поносом. Причому ввів це поняття в свій необхідний щоденний політтезаурус, як мінімум двічі на день повторюючи геніальну тезу. Так це прозвучало на форумі: «Я поважаю Віктора Андрійовича, він чудова людина, розумний, високий, інтелігентний. Що йому ще приписати? Але не мужик! Бо якщо мужик – то трапилося таке, то нікому не каже, крім сім'ї своєї. Хто з нас не травився? А то зуб болить, око червоне, вухо заболіло. А от понос – це стидно. Чого стидно? Це треба, щоб увесь світ знав! Нащо це треба?!» Як казав колись на «Русскому радіо» шоумен Ніколай Фоменко, «тому стыдно, у кого видно». У Сан Санича словесний пронос зараз видно дуже добре, та ще й з далекої відстані. Побоюючись, що хтось із виборців «не догнав» основного месиджу, Омельченко одразу ж повторив свою тезу на «5 каналі», ще й роз‘яснивши всім, що ж таке цей загадковий «мужик», яким має бути кандидат у президенти : «Я поважаю Віктора Андрійовича, давно його знаю. Він чудова людина, інтелігентний. Гарний, високий чоловік. Ну що йому ще приписати? Але не мужик! Бо найкращий мужик – трапилось так, нашо знать, кроме сім’ї? А тепер чим це кінчиться? Ждіть сьогодні до кінця дня, завтра офіційне повідомлення комісії депутатської. Такого позору ще ніхто не знав... - Хотілося б торкнутися того, що ви сказали сьогодні, яких висновків комісії ви очікували і чому вдалися до такої різкої характеристики Віктора Ющенка? - Це ваша особиста думка, що це була різка критика до Вікторів – як Ющенка, так і Януковича. Навпаки, я співчуваю кожному окремо, і обом разом. І моє бачення, коли я сказав «мужик чи не мужик» – це дуже просто. Мужик – це доросла людина чоловічої статі, яка має і психічний, і фізичний закал, вміє терпіти удар, в тому числі і провокаційний, вміє тримати біль і душевний, і фізичний, і реагувати на все це виважено». З філологією в Сан Санича щось явно не те. Зрозуміло, що від людини, яка вважає літературною нормою слово «предалі», нічого іншого чекати й не можна, але про всяк випадок зазирнемо до словника Даля: «Мужик, муж, мужчина простолюдин, человек низшего сословия; крестьянин, поселянин, селянин, пахарь, земледел, -делец, -пашец, хлебопашец; тягловой крестьянин, семьянин и хозяин. Здоровый мужик, дюжий человек, крепкий, видный, но грубоватый». В принципі, під імідж самого Омельченка – тяглового «пліткодєльца» та «майданопашця» – підходить чудово. От тільки невідомо, чи дуже приємно буде Сан Саничу займати електоральну нішу, в яку два роки тому вся пропагандистська машина есдеків безуспішно намагалася ввіпхати одіозного Медведчука. Продовжуючи свою думку щодо мужиків, Омельченко взагалі вдарився в дивний пафос, вивівши нову філософську категорію «об‘єктивності»: «Я пропоную дочекатися того, чого чекають всі, - висновків фахівців. Дочекатися заключення досвідчених медиків, незаангажованих, об‘єктивних лікарів, які давали клятву Гіппократу. Це перше. Друге, треба дати цьому юридичний статус. І третє, дочекатися висновків комісії, яку утворила Верховна Рада заради добра і об‘єктивності». Спеціально для ерудита Омельченка пояснюємо: Гіппократ – це не бог і не начальство, щоб давати медичну клятву йому особисто. А взагалі-то, ідеолог евтаназії доктор Кеворкян теж давав колись клятву Гіппократа, що не завадило йому переправляти на той світ пацієнтів на їхнє прохання. І навряд чи в юності відмовлялися клястися лікарі з Феофанії, які вперто лікували в Ющенка шлунковий грип і наполягали, щоб той залишався в Києві. Медведчук, судячи зі слів Омельченка, теж не мужик. Голова АП – це повелитель олвейсів, які, вимахуючи крильцями, загрозливо літають над головами парламентаризму та місцевого самоврядування та не дають їм спокійно жити: «А тому я хочу запитати, чому народ спочатку обирає людей до місцевого самоврядування, депутатів до Верховної Ради, а потім вся ця демократія знищується двома ланками чиновників, призначених з Банкової. Голова районної адміністрації, голова обласної адміністрації з апаратом адмінресурсу, (який сильніший за фінансовий і політичний) – то дві прокладки, через які Конституція виконується в кращому випадку наполовину». Чути подібне від Омельченка – це дуже цікаво. Особливо в тій частині, де він уточнює, що прокладки – це голови саме рай- і обладміністрацій, обережно виводячи з системи виконавчої влади таку посаду, як голова міськдержадміністрації. Тобто себе він прокладкою не вважає, хоч (маючи за законодавством специфічний виборно-посадовий статус і відповідно менший рівень залежності від АП) і додумався свого часу ввести у київських школах урок, присвячений обговоренню послання Кучми парламенту. Відтак, Сан Саничу варто було б серйозніше замислитися над таким сакраментальним для нього питанням: «Прокладка я дрожащая или мужиком есмь?»
|
|
Мер-кандидат Олександр Омельченко вкотре продемонстрував простувату люмпенську щирість власної широкої душі.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|