ДО УВАГИ РНБОУ

«Прикордонна революція» Миколи Литвина

Про нанесення шкоди національній безпеці України керівництвом Держприкордонслужби.

Сьогодні в світі, у тому числі і у одного з наших найближчих сусідів – стратегічного партнера, актуалізувалися проблеми, пов'язані з попередженням терористичних актів і протидією міжнародному тероризму. Події 11 вересня 2001 року в США і подальші, в т.ч і останні, в Росії свідчать – мир зіткнувся з абсолютно новою по характеру і наслідкам загрозою.

Для більшості фахівців у сфері національної безпеки і просто компетентних людей абсолютно очевидно, що істотну роль в системі антитерористичних заходів, серед інших, грають прикордонники і іх розвідка, які повинні своєчасно розкрити і повідомити про зовнішню (терористичну) загрозу, а також надійно перекрити можливі канали проникнення терористів і засобів терору в країну.

В США і Росії розвернулися дискусії: йде відверта розмова про недоліки в діяльності національних органів правопорядку і спецслужб, активний пошук найефективніших шляхів забезпечення безпеки своїх громадян. В Україні лише звучать переможні реляції (про вдалі контртерористичні навчання,статистичні звіти про чергові досягнення силовиків - здебільшого «на папері» - тощо), а прості українці не відчувають себе безпечніше. Ніхто в державі не звертає уваги на те, що український державний кордон став ще більш прозорішим для злочинних дій. Розміри нелегальної міграції та економічної контрабанди мабуть вже затьмарили всі показники всіх часів та народів. А стійки канали незаконного переправлення людей та вантажів через кордон як раз і є надійною та доброю базою для світового тероризму. Все це сталося завдяки недбалому керівництву прикордонним відомством, невірної реалізації стратегії розвитку та використання прикордонних військ, невдалої кадрової політики та, як результата всього цього, розквіта корупції та злочинності серед прикордонників.

Саме це і примусило мене як ветерана прикордонного відомства і розвідки викласти свою точку зору на істинний стан прикордонної безпеки і прикордонного відомства - Державної прикордонної служби (далі – Держприкордонслужба), яка займає важливе місце в системі структур, що забезпечують національну безпеку країни.

Як відомо, в 2001 році керівництво Прикордонними військами України прийняв генерал-полковник Микола Литвин , якій вважає, що почав прикордонну революцію? Про яку «революцію» йдеться? Давайте подивимося.

Якщо під «прикордонною революцією» розуміється ухвалення в 2003 році Закону України «Про Державну прикордонну службу України» і створення цієї структури на базі ПВ України, або повернення професійного свята прикордонників на 28 травня, то це дійсно факти, що відбулися в період командування пана М.Литвина. Але чи правильно називати це «революцією»? Цікаво взнати, що ще задовго до приходу пана М.Литвина (в 1993-97гг.) в Прикордонних військах України йшов, до речі, еволюційно, а не революційно, пошук шляхів кореного переходу на більш високий, принципово і якісно новий рівень охорони державного кордону України. То був час важкий як для Прикордонних військ, так і країни в цілому: неготовність сил і засобів до дій в абсолютно новій для нас оперативній і криміногенній обстановці на кордоні, неадекватна ситуації побудова системи охорони державного кордону. На все це накладалися: міжнародно-договірна неоформленість окремих ділянок державного кордону і низьке фінансово-матеріальне забезпечення військ і персоналу. Також не приносили належного ефекту заходи боротьби з порушеннями прикордонної служби і виявами корупції серед прикордонників. Проте ніхто не стояв на місці, йшла наполеглива робота, мали місце деколи запеклі, але конструктивні дискусії (яким шляхом йти?), проводилися експерименти, створювалися нові структурні підрозділи, по-новому готувалися кадри і т.д. Одним словом – йшов пошук. Його підсумком стала розробка спочатку відомчого проекту Закону України «Про Службу прикордонної охорони і імміграційного контролю України» (в основу якого, до речі, був покладений проект моїх колег-розвідників), а потім, на його основі - проекту Закону України «Про Державну прикордонну службу України», який в 2001 році пройшов всі узгодження, був розглянутий в комітетах ВР України.

Але з приходом пана М.Литвина, проект закону був відкликаний на доробку, в нього внесені, на мій погляд, досить таки принципові як для правоохоронного органу зміни в гіршу сторону: змінена територіальна (обласна) структура побудови прикордонного відомства, яка, до речі, притаманна усім правоохоронним органам, прикордонники, практично без бою, відмовилися від попереднього (досудового) слідства і від надання окремим підрозділам статусу підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, про що, як мені відомо, тепер жалкують, оскільки, це не дозволяє ефективно вести боротьбу зі злочинністю, оскільки на кордоні остання носить виключно організований характер. Далі в такому, вкрай усіченому вигляді, закон був прийнятий ВР України.

Генерал М.Литвин заявляв і заявляє, що «... охорона кордону будуватиметися на абсолютно нових, в корені відмінних від сьогоднішніх, принципах і підходах. Базу для цього ми якраз готуємо...», а потім традиційно перераховує ті заходи, які здійснювалися прикордонниками ще років десять назад і небезуспішно: мобільні підрозділи – колишні маневрені групи (ММГ), дільничі прикордонні інспектора – колишні інструктори по роботі з місцевим населенням, оперативна робота і отримання випереджувальної інформації офіцерами прикордонних застав (контрольно-пропускних пунктів) – взагалі здійснювалася з моменту утворення Прикордонної охорони. Мабуть, через 2,5 роки керівництва прикордонним відомством М.Литвин і відкрив для себе щось нове і, мало того, приписав собі авторство в цьому (раз все це озвучувалося в контексті «прикордонної революції»), але для мене, як кадрового прикордонника, нічого нового в цьому немає. Все це вже було в практиці вітчизняної прикордонної служби і вивчалося в прикордонних училищах. Проте, чого як не було, так і немає, так це реального розвороту від застарілої військової (занадто мілітаризованої) моделі охорони державного кордону, властивої тоталітарним режимам, до сучасної (європейській) правоохоронної.

ДЛЯ ДОВІДКИ: Свого часу, в Радянському Союзі, враховуючи стан «холодної війни» і необхідність підтримки «залізної завіси», при протяжності кордонів в 65 тис. км чисельність ПВ КДБ (з урахуванням 3-х «афганських» дивізій ПДВ) складала близько 240 тис.чол., тобто щільність - в середньому 4 прикордонника на 1 погонний км; в сучасній Росії (з її проблемами у сфері безпеки) – 3 (у зв'язку із зменшенням військової компоненти йдеться про зменшення до 2,5), в більшості європейських країн – близько 2, а в мирній Україні, з її обмеженими економічними можливостями, – майже 7 (!). Реальна фінансова потреба в належному утриманні такої величезної, а головне - малоефективної, неадекватної реальним загрозам, інфраструктури – 1 млрд. гривен/рік. При цьому, об'єктивний аналіз результатів оперативно-службової діяльності і навіть відомчих перевірок надійності охорони державного кордону свідчать про істотні недоліки в системі охорони (М.Литвин чудово про це знає).

Замість звернення (в контексті терористичної загрози) особливої уваги на питання поліпшення якості прикордонної служби, прикордонного контролю і оперативно-розшукової діяльності, усілякої підтримки цих ліній роботи, М.Литвин нарощує військову компоненту, створює спеціальні силові підрозділи, «підтягує» бойову готовність, чим фактично паралізує дії органів управління і охорони державного кордону щодо організації охорони державного кордону (всім добре відомо, що коли «грають у війну», кордон реально ніхто не охороняє). Якщо відкинути політику, то залишається одна думка: нинішня команда через свій мілітаризований, неприкордонний менталітет на інше, ніж проведення навчань, просто не здатна.

Ну, а «прикордонну революцію» М.Литвин дійсно почав, тільки з точністю до-навпаки. В чому ж вона полягає? Коротко це звучить так: культ особи, кадрове свавілля, що межує з репресіями, волюнтаристські рішення, порушення законодавства, підстроювання організаційної структури під своїх «людей», системний розвал оперативно-розшукової і розвідувальної діяльності, недовіра до професійних прикордонників, прикрашання перед керівництвом країни і громадськістю стану справ у відомстві і результатів оперативно-службової діяльності, масове приховування негативних проявів та подій.

Варто наголосити, що «революцію» М.Литвина в прикордонному відомстві активно патронував колишній Президент України Л.Кучма, який всіляко підтримував свого ставленника, не володіючи при цьому реальним станом справ (довіряв офіційним доповідям), а головне - не усвідомлюючи негативних наслідків для безпеки країни. Автору добре відомо, що на посаду головного керівника прикордонного відомства М.Литвина спробували проштовхнути ще у 1999 році, але тоді порахували, що занадто молодий. Хоча ця обставина не перешкодила присвоїти йому за три роки три генеральських звання і в 39 років стати генерал-полковником. Такі військові звання, в такому віці отримували відомі полководці-стратеги, та й то під час війни. Які такі військові досягнення та геройські подвиги вчинив у Внутрішніх військах МВС М.Литвин ні автору, ні громадськості не відомо. Оточенню добре відомо, що Л.Кучма іноді звертався до М.Литвина ласкаво – «синок», та на негативну інформацію про нього реагував дуже спокійно, типу – «не заважайте йому розставляти кадри...»

Кадровий аспект. Тут хотілося б звернутися до девізу: «Ніхто окрім нас!», узятому з інтерв'ю з М.Литвиним. Він озвучив цей поза сумнівом хороший для десантників девіз з наміром широкого його упровадження в прикордонне середовище. Чим ще раз виказав і політичну короткозорість, і незнання прикордонної служби, ії традицій, й відірваність від реального життя на кордоні.

Можна собі уявити, що буде, якщо українські прикордонники прийдуть на кордон з цим девізом. Яка ж буде реакція суміжних держав, інших правоохоронних і контрольних на кордоні структур, з якими взаємодіємо, адміністративних органів і місцевого населення, на допомогу яких прикордонники спираються і т.д. Вже не кажучи про те, що на кордоні цей девіз може мати подвійне або навіть потрійне тлумачення, явно не на користь прикордонників. Але те, що цим девізом пан М.Литвин користується в кадровій політиці не викликає сумнівів. Так, на керівні посади в системі органів управління і органів охорони державного кордону призначаються вихідці із Збройних Сил і Внутрішніх військ МВС, в більшості хороші, однак абсолютно некомпетентні в питаннях забезпечення прикордонної безпеки офіцери. Головний принцип – особиста відданість. Кумовство та місництво стали нормою. «Команда» була швидко набрана з людей, з якими вчилися в школі (сиділи за однією партою), військових училищах, академіях, перетиналися службові шляхи, хрестилися і т.д. Мотивація проста:

По-перше, необхідність оточити себе людьми – такими ж далекими від прикордонного життя, як і сам керівник. Не потрібно напружуватися – встановлювати психологічний контакт з більш досвідченими, знаючими прикордонниками - спецами. Переважно їх позбутися зовсім. Що і робиться з успіхом. Так, якщо в органах прокуратури України (за «правління» Васильєва) було звільнено майже 2000 прокурорів та слідчих, й повсюди з‘явилися «донецькі», то в прикордонному відомстві (за «правління» М. Литвина) – звільнено майже стільки ж професіоналів – прикордонників (в офіційних звітах – більшість з них фігурує, як звільнені за власним бажанням або станом здоров‘я), й усюди з‘явилися вихідці із системи МВС. Цікаві паралелі. Алогічною виглядає практика, коли досить молодому, перспективному офіцеру, та ще й з вченою ступінню, присвоюють генерала, а через рік – звільняють, або звільняють офіцера – кадрового прикордонника, який міг би служити ще років 15-20. Такі приклади непоодинокі – досить сказати, що тільки вищих офіцерів (генералів) звільнено майже два десятки, старших офіцерів (майорів-полковників) – сотні. Йдеться про «чистку», а точніше зачистку» прикордонного відомства. Недарма недавно помпезно відкритий біля будівлі центрального апарату ДПС пам’ятник «Українським прикордонникам всіх часів» прикордонні гумористи назвали «вихід останнього прикордонника з прикордонного відомства».

По-друге, призначення такої «команди» може бути одне: робота на корпоративні і особисті інтереси «хлопців з одного села». З цієї причини деякі кадрові призначення носять очевидно абсурдний характер з професійної точки зору і набувають явно «кланового» забарвлення, оскільки Прикордонна служба, і, як наслідок, державний кордон, «приватизований» фактично однією особою. І це не пусті слова. Наприклад, всім компетентним особам відомо про величезні потоки економічної контрабанди буквально на всіх напрямках державного кордону. Тільки на одному Одеському напрямку незаконні операції по переміщенню через державний кордон товарів народного споживання наносять державі збитків, приблизно, на мільярд доларів США. Незважаючи на бездіяльність головних по боротьбі з контрабандою державних правоохоронних структур, прикордонне відомство самостійно змогло би зупинити контрабанду та показати іншим сміливий приклад, але це свідомо не робиться, бо є «домовленості», бо «заробляються» великі гроші.

На жаль, суспільне життя в Україні, у тому числі, робота з кадрами в державних структурах, в більшості своїй побудоване не на професійних особистих якостях, а на зв'язках і особистій відданості. Наслідки для побудованого за таким принципом державного відомства відрізняються своєю крайньою нефункціональністю, авторитаризмом, великою долею цинізму у відносинах, корумпованим відношенням до використовування влади і украй слабким уявленням про те, як повинен себе вести нормальний урядовець на державній службі в демократичній країні.

Для об‘єктивності, слід зазначити, що серед «нової команди» є дійсно професіонали – офіцери з великої букви, які здобули заслужений авторитет у підлеглих своєю порядністю, громадянською позицією та професіоналізмом ( генерали М.Коваль, В.Кохан).

Внаслідок реалізації такої кадрової політики на сьогоднішній день у складі колегії Адміністрації Держприкордонслужби як прикордонного відомства більшість осіб взагалі не є кадровими прикордонниками. Майже всі керівники ключових, з погляду адміністративного впливу, управлінь ДПС займаються вихідцями з ВВ МВС або ЗС України, троє з п'яти керівників регіональних прикордонних управлінь – не прикордонники (інших, мабуть в цьому році, теж замінять на «своїх»). Практично все керівництво Національної академії ДПС – вихідці з ВВ МВС. Можна собі уявити яка «прикордонна» атмосфера панує в процесі підготовки офіцерських кадрів. Вже щосили йде процес призначення міліціонерів («конвойників»), десантників, танкістів на посади начальників прикордонних загонів, комендантів прикордонних ділянок – безпосередніх організаторів охорони державного кордону. І це в той час, коли офіцери на цих посадах повинні бути «ассами» прикордонної служби. І в цьому вигляді сприймається повним абсурдом призначення на посаду начальника Черноморо-Азовського регіонального управління ДПС офіцера кілька років тому звільненого з аеромобільних військ МО України по службовій невідповідності (одна з причин – участь в контрабандній діяльності), який за 2,5 роки в Прикордонних Військах «пройшов» шлях від підполковника до генерал-майора.

Недосконалою є і сама структура Адміністрації, як органу управління. Так, традиційно провідні в центральному органі управління будь-якого прикордонного відомства – управління прикордонної служби, прикордонного контролю, морське і оперативно-розшукове, - в Адміністрації займають далеко не перші місця.

До речі, керівників обласних управлінь СБ і МВС України призначає Президент України. В прикордонному ж відомстві, начальників аналогічних по правовому статусу регіональних управлінь, які до того ж функціонують на території декількох прикордонних областей, призначає (до речі, «з подачі» саме М.Литвина) Голова Держприкордонслужби. Хоча номенклатура цих посад, як і вищестоящих, підконтрольна відповідному Головному управлінню Адміністрації Президента України. І звідти, як мені відомо, були спроби протистояти призначенню окремих некомпетентних осіб на високі керівні посади, але вони залишилися тільки спробами.

Не може протистояти волюнтаристським кадровим і іншим важливим рішенням 1-й заступник Голови Адміністрації генерал-полковник Шишолін П.А. Другій за посадою особі в прикордонному відомстві, переживаючому зараз третього по рахунку командуючого підряд, складно проявити вольові якості, яких, на жаль, в нього просто немає. Він, кадровий прикордонник, мовчки поглядає на творене свавілля і сподівається за допомогою свого впливового протеже в оточенні колишнього Президента зайняти з часом першу позицію. При цьому, підіграваючи нинішній команді, обливає брудом діючих та колишніх прикордонників, грунтуючись на брехливій негативній інформації.

Кадрові рішення у сфері керівництва оперативним блоком (розвідувальна і оперативно-розшукова діяльність) взагалі насторожують з погляду національної безпеки держави, оскільки мають ознаки прямого підриву (якщо повести мову про наростаючу загрозу тероризму і ін. загрози, з погляду ефективності боротьби з ними і компетентності осіб, організуючих цю роботу).

Так, начальником Департаменту оперативної діяльності Адміністрації Держприкордонслужби призначений колишній заступник Голови Держкомкордону з питань міжнародного співпробітництва генерал О. Брюховецький (до цього – перший заступник начальника Головного штабу). Він хоча і кадровий прикордонник, але лояльністю до служби, яку очолив, ніколи не відрізнявся, а компетентністю в ній – тим більше. Більш того, до свого призначення, перебуваючи у Львові, на нараді назвав всіх оперативних співробітників «бандитами і ворогами» (видно або народу, або Голови, третього - не дано). Для повної картини потрібно додати, що без мату і образливого тону з офіцерами він розмовляти не вміє. Це - його стиль, який не повинен бути прийнятний не тільки в роботі з оперативним складом. Складається враження, що О.Брюховецького поставили на цю посаду з однією метою – «добити» оперативні органи. І він виправдовує своє прізвисько – «термінатор».

Інше, не менш цікаве призначення в оперативний блок – на посаду начальника Управління інформації (прикордонна розвідка) – співробітника АТЦ при СБ України полковника Волкова Г. А., який взагалі не є ні кадровим співробітником органів держбезпеки, ні оперативним співробітником військової розвідки, ні кадровим прикордонником, ні фахівцем в області розвідки. Не думаю, що в цій сфері він зможе зробити що-небудь путнє.

Потім схожі призначення пройшли на не менш важливі посади – заступників начальників регіональних управлінь по оперативно-розшуковій роботі. На сьогодняшний день, четверо з п'яти не мають ніякого досвіду оперативної роботи, тільки загальне уявлення про оперативну діяльність. Пояснюють ці призначення просто – відсутність гідного кадрового резерву в самих оперативних органах. Так звідки йому взятися після таких масштабних «реорганізацій» і за ними репресій, що послідували, і звільнень. Наприклад, в Західному регіональному управлінні ДПСУ повністю зміненні керівники оперативно-розшукових підрозділів (звільненні, переведенні, відведенні від оперативної роботи). Якість оперативно-розшукової роботи ціх відділів не покращилась.

Як можуть керувати оперативним складом люди, які не бачили «живого» агента, не здійснили особисто жодної вербовки, не провели жодної оперативної розробки, тощо. Втрачається сама суть, «школа» агентурно-оперативної діяльності, зруйнована послідовність цієї роботи та вирощування оперативних кадрів. Щоб зростити зрілого керівника-оперативника потребується 10–15 років його практичної дільності в агентурно-оперативному процесі при умовах проявлення ним високих ділових та моральних якостів. Це дуже нелегка та кропітка справа. А пан М. Литвин з легкістю позбувся більшості керівного складу оперативних органів, який буквально випестовувався в тяжкі часи становлення та розбудови незалежної України. Вважаю це злочином проти безпеки держави. За знищення керівного складу оперативних органів прийдеться відповідати.

Таким чином, оперативними органами керують люди, котрі не знають предмету роботи (оперативної роботи), не мають досвіду організації оперативно-розшукової, а тим більше розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, не уявляють методологію і процес отримання тієї випереджувальної інформації, про яку так лицемірив в своєму інтерв'ю М. Литвин і яка так необхідна для забезпечення безпеки країни. Адже саме оперативну складову він ставить в основу діяльності Держприкордонслужби і нової моделі охорони кордону. Але все це на словах. А насправді, втім, як і зі всієї решти питань, руйнує оперативні органи, розправляється з тими людьми, які могли б забезпечити майбутнє прикордонного відомства. Хоча сам М. Литвин природно іншої думки. Підводячи підсумки роботи оперативних органів (Департаменту оперативної діяльності та прикордонної розвідки) за 2004 рік, він резюмував, що заходи по зміцненню кадрів принесли свої результати, робота покращала. Цікаво, чи вірить він своїм словам, якщо врахувати аналіз групових проривів на західному кордоні, і істерику в минулому році з цього приводу в ЗМІ у наших сусідів.

Тепер дещо докладніше про проблеми оперативних органів, бо саме вони повинні здобувати і давати ту саму випереджувальну інформацію, в тому числі, про терористичну загрозу. В ході реформування Прикордонних військ в Державну прикордонну службу України вони теж підлягли реорганізації, але ні в якому разі не у бік їх посилення (для того, щоб вони дійсно стали основою моделі охорони кордону), як в будь-якому іншому правоохоронному органі і тим більше спецслужбі.

Так, не дивлячись на декларовану перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України і громадськістю нову модель охорони державного кордону (з оперативною основою), ігноруючи трансграничний характер нових загроз Україні у сфері національної безпеки, перш за все терористичної спрямованості, прихований характер протиправної діяльності на кордоні (нарощування розвідувальної діяльності по Україні, незаконна міграція, трансгранична злочинність, приховані територіальні домагання, етнічна «автономізація» і сепаратизм в окремих прикордонних районах і т.п.), протистояти яким можна лише специфічними формами і методами, було здійснено скорочення оперативної компоненти в цілому і розвідувального органу зокрема. За ініціативою керівника Держприкордонслужби (оформленій згодом, як рішення колегії), котрій, до речі, як мені відомо, довгий час чинили опір фахівці – експерти у сфері національної безпеки профільного підрозділу Адміністрації Президента України і РНБО України, було «продавлено» Указ Президента України, яким майже уп'ятеро скорочений штат прикордонної розвідки, а Департамент прикордонної розвідки реорганізовано в Управління (!). Крім того, на його залишках сформовано Департамент оперативної діяльності.

Фактично скорочено цілі територіальні підрозділи, розвідувальний факультет в Національній академії, підрозділ в Науково-дослідному інституті Держприкордонслужби (чи може взагалі існувати розвідка без кадрів і науки). Відбулася безповоротня втрата перспективного оперативного складу: були вимушені звільнитися або були звільнені практично всі керівники Департаменту, а також десятки перспективних співробітників, деякі з яких нагороджені за мужність і героїзм державними нагородами (орденами і медалями) України, багато хто з офіцерів безпідставно знижені на посадах або переведені на неоперативну роботу. Крім того, як наслідок, за моїми оцінками, відбулася втрата або припинена (тимчасово або взагалі) робота з 80% оперативних засобів (джерел інформації). Такий стан справ дуже скоро приведе до згортання роботи з оперативними засобами. Негативні наслідки цього будуть відчуватися найближчі 5-7 років. А якщо не буде професіоналів (іх вже майже немає), агентурна робота буде звернута зовсім. Не буде агентури – не буде випереджувальної інформації. Завдання по охороні державного кордону якісно виконанні не будуть. І це на тлі активізації оперативної роботи з боку спецорганів усіх суміжних держав та постійного зростання порушень законодавства на державному кордоні.

По суті, така «реорганізація» означає «тиху» ліквідацію керівництвом Держприкордонслужби розвідувального органу. З погляду того, що подібне рішення є рішенням державної важливості, воно повинне було прийматися лише після попереднього вивчення питання незалежними фахівцями і обов'язкового обговорення їх експертних оцінок в РНБО України і профільних комітетах ВР України. Все інше, що торкається, розвідки, - волюнтаризм, бо це не той державний орган, який можна сьогодні ліквідувати, а завтра створити новий, без негативних наслідків при цьому для безпеки держави.

Як результат, на сьогоднішній день фактично розвалений один з найефективніших елементів в системі забезпечення національної безпеки України на кордоні. Основні причини: більш висока, в порівнянні з іншими прикордонними підрозділами, результативність оперативно-службової діяльності і можливість щодо незалежної подачі інформації, у тому числі розвідувального і контррозвідувального характеру, керівництву країни. Так, за 1999-02гг., як мені відомо, оперативними органами або за їх інформацією іншими прикордонними підрозділами щорічно затримувалося 15-20% порушників кордону, виявлялося і затримувалося 35-45% незаконних мігрантів і 35-50% - контрабанди. За умови, що фактична чисельність оперативних органів складала на той період трохи більше 2%, а бюджет – менше 5%, економічний ефект від їх оперативно-службової діяльності, був майже в 3 рази більше фактичних витрат на їх утримання і забезпечення.

Все це і багато чого іншого свого часу було закладено в проекті річного звіту (за 2002 рік) Президенту України, представлення якого передбачено Законом України «Про розвідувальні органи України» (далі – Закон). Укорочений варіант звіту (як інформацію) планувалося подати Голові і профільним комітетам ВР України, Секретарю РНБО України. Проте, внаслідок політичної кон'юнктури, з метою недопущення можливих негативних наслідків після об'єктивного аналізу звіту фахівцями Адміністрації Президента, РНБО України або народними депутатами, здебільшого від опозиції, (наприклад: для чого (за рахунок чого) утримувати 50 тис. багнетів, якщо ефективність їх діяльності така низька; для чого, на користь кого або за замовленням кого ліквідовується ефективний орган боротьби із злочинністю на кордоні і т.д.), звіт так і не був підписаний М.Литвиним для подання Президенту України.

Грубі порушення чинного законодавства в прикордонному відомстві не поодинокі. Щоб не бути голослівним, докладніше зупинюся на тій темі, яка мені по роду діяльності була ближче.

Так, як мені вдалося взнати від колишніх керівників, не дивлячись на Закон і інші нормативні акти в цій сфері, деякі їх норми так і не знайшли свого закріплення, в Положенні про розвідувальний орган Адміністрації Держприкордонслужби. У відповідність із Законом розвідувальні органи України мають однаковий правовий статус, незалежно від їх відомчої належності. Проте статус прикордонної розвідки фактично знівельований керівником прикордонного відомства. Він практично нічим не відрізняється від статусу якого-небудь іншого структурного підрозділу Адміністрації, а повноваження його керівника – до абсурду урізані. Тобто, йдеться не про розвідувальний орган України, статус якого чітко визначений і закріплений Законом, а про «кишенькову» відомчу розвідку, покликану забезпечувати не державні інтереси, а інформаційно «обслуговувати» інтереси керівника прикордонного відомства. При такому підході з керівників прикордонної розвідки «випав» навіть Президент України. Хоча прикордонна розвідка є органом Держприкордонслужби і юридичною особою, його начальник не має права видавати накази і розпорядження, тобто фактично позбавлений повноважень у сфері керівництва, хоча відповідно до Закону, здійснює безпосереднє керівництво цим органом ! На фоні збереження достатньо істотних обов'язків і відповідальності перед Президентом України і Головою Держприкордонслужби, його повноваження (в частині прав), носять явно неадекватний, декларативний характер. Зокрема, він не має і десятої частки тих прав, якими, відповідно до закону, наділені його колеги з ГУР МО і ДР СБУ.

В цілому, я як фахівець, можу затверджувати, що в результаті відомчого маніпулювання із змістом підзаконного нормативного акту і введення Президента України і його Адміністрації в оману, в положенні про розвідувальний прикордонний орган (в новій редакції) норми Закону України повністю знівельовані або змінені до невпізнання. Як результат, Положення не відповідає Закону України «Про розвідувальні органи України», а повноваження керівника розвідувального органу, які визначені Законом і якого призначає Президент України, істотно вужче, ніж повноваження начальника будь-якого іншого органу Держприкордонслужби, якого призначає Голова Держприкордонслужби (!?). От так демонструється, «хто в хаті хазяїн», Голова і апарат Адміністрації (із зв'язками) або Президент України із законами, гарантом яких він є.

З інтерв'ю з М. Литвиным: «Які якості цінуєте в людях?» - «Професіоналізм і вірність етичним принципам. Особливо ціную щирість. Не приймаю навушницьтва, підкилимових ігор. Не переношу, коли одне говорять, інше думають, третє роблять»…

Яке лицемірство і цинізм! Якщо наведене вище, багато що спростовує із сказаного М. Литвином про людські якості, то про навушницьтво і підкилимові ігри хочеться сказати особливо. В 2002 році в прикордонному відомстві повторно в складі тоді Департаменту прикордонної розвідки створюється служба внутрішньої безпеки (ВБ). Структура, поза сумнівом, необхідна і актуальна особливо в питаннях боротьби з корупцією і іншими правопорушеннями у військах. Але, як виявилося, з самого початку ВБ була задумана як інструмент розправи над неугодними і, в першу чергу, націлений на дискредитацію розвідки і її керівництва. З найгрубішими порушеннями принципів оперативно-розшукової діяльності, особливо конспірації, «вебешникам» було дане право перевіряти оперативно-розшукові справи, особисті справи агентури, інші носії конфіденційної інформації. На основі неперевірених оперативних даних, а в більшості випадків, чуток зусиллями ВБ компрометується практично все керівництво оперативних органів, начальники оперативно-розшукових відділів, рядові співробітники. У військах розповсюджується брехлива інформація про нібито поголовну корумпованість в розвідці. Як результат, звільняються або «видавлюються» ті співробітники, які боролися із злочинами і корупцією, а особи, по яких у керівництва Департаменту і у власній службі безпеки розвідки були сумніви, – залишаються і займають керівні пости. Причини? Вони на поверхні. До керівництва ВБ прийшли люди, які по всіх законах жанру, повинні були б бути, як дружина Цезаря – зовні підозри, а насправді – виявилися ручними виконавцями волі «господаря». Відомо, що по деяким з них перевірялась інформація щодо причетності до кримінальних угруповань. Безперспективні співробітники СБ, які в «конторі» не мали би службових перспектив, або військові контррозвідники, які «спали і уві сні мріяли», як підступитися і розвалити «конкурента», з урахуванням основного принципу М. Литвина по підбору кадрів перетворилися в катів людських доль. «Чекісти», витягнуті із службового забуття з обіцянкою генеральських звань і наданням позачергового житла в столиці, готові на все, як наслідок не обтяжують себе збором і перевіркою інформації відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в рамках оперативно-розшукових справ, а користуються чутками або реалізують таку ж оперативну «липу» від військової контррозвідки, і на них будують звинувачення. В результаті, кількість репресованих співробітників прикордонної розвідки в 2003 році істотно зросла. Брехливість і безпідставність «звинувачень» підтверджується при щонайменшій їх повторній перевірці, у тому числі через Центральне управління СБ України (принаймні особисто мені відомо декілька таких фактів).

На цьому фоні було б цікаво знати: скільки корупціонерів викрили серед прикордонників, у т.ч. розвідників, співробітники ВБ? Упевнений, що вони не провели і десятої частки заходів щодо документування злочинної діяльності, які провели свого часу оперативні органи, коли на них була покладена задача по боротьбі з корупцією у військах. В той же час, на інформацію оперативно-розшукових органів у відношенні військовослужбовців, котрі вчинили злочини, які задокументовані, у тому числі, через можливості СБУ, керівництво регіональних управлінь та ДПСУ не реагує. Кримінальні справи відносно них не порушуються. Особи, які здійснили злочини, продовжують військову службу і зростають на посадах. Офіцерів оперативного складу, які здобувають таку негативну інформацію, як правило, звільняють з наступного мотиву: збирання компрометуючих матеріалів на чесних прикордонників. Відносно таких «чесних» осіб перевіряти інформацію не дозволяють покровителі із керівництва ДПСУ.

Сьогодні, ВБ працює в стилі «37 року» радянської епохи. На основі доносів, неперевірених даних ухвалюються рішення, що ламають долі генералів і офіцерів. Всі добре пам'ятають, як репресували генералів-розвідників, які намагалися зупинити контейнерну контрабанду на Півдні і корупцію на Заході, офіцера-розвідника, який присік протиправну діяльність начальника прикордонного загону на Сході, офіцера-розвідника з Національної академії, якого безпідставно репресували за якимись сфабрикованими матеріалами, від яких потім всі відмовилися і багато що інше. Шкода, що комісії Адміністрації колишнього Президента і Кабінету Міністрів України не «бачили» всього цього. Бо це вже не тільки навушницьтво і підкилимові ігри, а антиконституційна діяльність, оскільки порушує права і свободи військовослужбовців, як громадян України. Ось такі етичні принципи М.Литвина і окремих членів його «команди».

Інформаційний аспект. В наших популярних ЗМІ взагалі не спостерігається інформації, по якій можна було б об'єктивно судити про справжній стан справ в прикордонному відомстві. Заказний документальний телесеріал «Кордон», підготовленний відомим і шановним тележурналістом К.Стогнієм, у професіоналів визвав лише іронію. А громадскість, як завжди, лишилася обдуренною. Рідкісні повідомлення в рядку, що біжить, щоденної інформаційної програми «Інтер» типу: «...украінськи прикордонники не допустили вивозу з України 3-х тонн живої риби...», або «...затримали 20 тонн цукру...», або «...затримали 13 незаконних мігрантів....» і т.п., викликають лише усмішку у тих, хто знає про істинні масштаби нелегальної міграції і контрабандної діяльності через державний кордон України, а також про те, що міжнародні терористичні організації намагаються активно використовувати такі канали для перекидання своїх людей і засобів терору.

Керівництво Держприкордонслужби України блокує будь-який витік інформації про реальний стан справ в прикордонному відомстві та послідовно ліквідовує незалежні (в деяких випадках – альтернативні) канали подачі інформації, в т.ч. розвідувального характеру, керівництву держави, парламенту і народним депутатам. Окозамилювання набуває ознак системного характеру. А якщо така інформація і просочується по інших каналах, то ЗМІ, мабуть, не наважуються її опубліковувати. Хоча негативів і ЧП в прикордонному відомстві достатньо. Вони, по масштабах, звичайно, не такі як в МО, але коли більш дрібні систематично ховаються, то вони неминуче приведуть і до більш великих і трагічних. Мабуть і із ціх причин спостерігається зростаюча тенденція негативних подій в ДПС. Наведу тільки декілька відомих мені прикладів, про які «на верх» не доповідалося.

Так, близько 08.00 16 серпня 2003 р. напроти дільниці Могилів-Подільського прикордонного загону на території Республіки Молдова (!), в 500 метрах від лінії державного кордону, було знайдено труп прикордонника - рядового Панасенко С. Ю. з кульовим пораненням. Поруч з трупом виявлено 2 автомати АК-74, радіостанцію «Моторола» та пістолет «Форт».

Незважаючи на те, що на місці події працювали прокурор Піщанського району Гриб Л. І., заступник начальника райвідділу МВС Токан О.О. та ТВО військового прокурора Вінницького гарнізону Мельник В.М., спільними зусиллями об’єктивну доповідь Президенту України Л.Кучмі, інформування парламенту та витік інформації в ЗМІ було повністю блоковано. Цілком очевидно, що напередодні святкування річниці Незалежності України її розголос міг мати вкрай негативні міжнародно-політичні, а головне - корпоративні та особисті (для окремих членів «команди») наслідки. Так, пам’ятаючи реакцію Президента України на Скнилівську трагедію, очевидно, що кількість «нових» генералів (6 із 7 – вихідці з ВВ МВС та ЗС), у разі розголосу, значно б зменшилася.

У серпні-вересні 2003 р. у подібний спосіб було блоковано витік інформації про відверто злочинні дії за кордоном (контрабанда, торгівля людьми тощо) з боку представника Держкомкордону України генерала Полішка С.О. (колишній 1 секретар Посольства України в Словаччині, до цього – начальник управління тилу Держкомкордону) та вимогу словацької сторони щодо його видачі. Практика останніх років щодо перетворення закордонного апарату розвідувального органу Держкомкордону України в «райську групу» та заміщення його посад за кордоном випадковими людьми призвела до того, що іміджу України завдано суттєвої шкоди.

14 жовтня 2004 р. напроти дільниці Чопського прикордонного загону словацьки прикордонники на своїй теріторії затримали групу контрабандистів, серед якіх знаходились двоє українськіх прикордонників(!), при спробі незаконного переміщення через українсько-словацький кордон великої партії цигарок. Всі незаконні дії словаками були задокументовані. З цього приводу МЗС Словаччини направило ноту МЗС України. Але, як стало відомо, керівництво Держприкордонслужби, зробило все, щоб уникнути відповідальності. В ході так званного службового розслідування факт участі в злочині українських військовослужбовців (як завжди в таких випадках, які, до речі, продовжують мати місце) не «підтвердився», про що і була надана брехлива відповідь словацькій стороні. Безнаказанність та навмисне приховування злочинів, як звісно, ведуть до поширення злочинності. Так, тільки в другій декаді січня вже нового року словацькими прикордонниками затримано декілька груп нелегальних мігрантів (загальною чисельністю до 150 чол.), прибувшими з української сторони (а скількі їх було за минулий рік? Декілька тисяч). І всі ці групи перейшли кордон за «допомогою» наших прикордонників. Як «показовий» виглядає свіжий приклад затримання словаками 88 іноземних громадян (переважно - китайців) 19-20 січня ц.р.. Встановлено, що ціх іноземців «супроводили» через кордон в Словаччину двоє прапорщиків з Великоберезнянської прикордонної комендатури Чопського прикордонного загону. Відомо, що «переправа» однієї людини коштує 2 тис. доларів США. Це величезні гроші, бо легко порахувати «заробіток» тих прикордонників, які займаються злочинною діяльністю тількі на маленькій (приблизно 180 км) словацькій ділянці українського кордону. Впевнений, що сотні тисяч (а може й мільйони) доларів США дістаються не тільки декількам прапорщиків. Без «прикриття» вони б не змогли тривалий час займатися злочинами на кордоні. Тому й зрозуміла відповідь на питання, чому у січні ц.р. після роботи великої групи генералів і офіцерів Адміністрації ДПСУ( після чергового прориву в Словаччину 49 іноземців) на чолі з декількома заступниками Голови ДПСУ, через 2-3 дні після їх від‘їзду, стався новий прорив ще більшої кількості нелегальних мігрантів. Чи взяли хабаря, чи це є результат нульової компетентності ціх високо посадовців? І в першому, і в другому випадках з ними треба розбиратися на предмет відповідності займаним посадам, не кажучи про більш суворі заходи. А де ж служба внутрішньої безпеки? Продовжує з успіхом знищувати оперативників? Чи з цією категорією вже з успіхом покінчено і вони приєдналися (а може очолили) до лав вищеназванних злочинців. Особисто у автора в цьому немає сумнівів, бо не бачити злочинів та злочинців, котрі, як кажуть, лежать на поверхні, це вже, як найменьше, службовий злочин.

Висвітленні випадкі на державному кордоні із Словаччиною не тільки завдають політичної шкоди нашій державі, але і підтверджують висновки про високій рівень корумпованності в прикордонному відомстві (від рядового до генерала), прихильність його керівництва до замовчування злочинів, фальсіфікацій та неспроможність в керуванні усіма процесами. А те що вказані недоліки «вилізли» вже за межі держави, на жаль не знає вище керівництво нашої країни.

Заслуговує державної уваги зріст майже у два рази у порівнянні з 2003 роком кількості загиблих військовослужбовців. Цифри виглядають так: загинуло 28 чоловік ( у минулому році – 16 ), із них : 4 чол. – під час виконання службових обов‘язків; 8 чол. – самогубство(?); 16 чол. – в результаті ДТП та інших нещасних випадків. По показнику людських втрат в мирних умовах (поза службових обставин) Держприкордонслужба випередила більш ніж у два рази український окремий батальон в Іраку, який діє майже постійно в бойовій обстановці. В прикордонному відомстві за 2004 рік скоєно більше 100 злочинів - тільки офіційно зафіксованих (за 2003 рік – 90). Один з останніх трагічних випадків, що стався 14 вересня 2004 р. в Котовському прикордонному загоні. Рядовий строкової служби Олейниченко А.А. раптово помер в результаті зупинки серця. Обставини, в яких це сталося, гематома на тілі в області серця вказували на те що солдата хтось із військовослужбовців вдарив. Але в результаті службового розслідування було зроблено висновок, що стався нещасний випадок. Військова прокуратура теж не знайшла злочину. Таким чином, і в цій ситуації керівництво пішло по шляху брехні. Батькам солдата було заявлено, що він загинув при виконанні службових обов‘язків. Зовсім не віриться, що це було зроблено з моральних підстав - хоч якось зменшити біль батьків від втрати сина. В першу чергу, так було зроблено щоб захистити свої посади, а для цього треба уникнути можливих скарг у вищі інстанції, подання невигідної інформації у ЗМІ і т.д., бо в сучасній політичній сітуації можливо очікувати від керівництва держави гіперрізкої реакції на будь-який негатив. Але нинішніх керівників ДПС зовсім не хвилює значно вища державна та моральна шкода від такої позиції: батьки можуть дізнатися про істину; при загибелі військовослужбовця при службових обставинах наступають зовсім інші правові та фінансові наслідки, чим при обставинах його кримінального вбивства; товаріши по службі загиблого, а їх багато, знають всю правду і неправду.Вони колись поїдуть додому зі скривленним поняттям прикордонної служби; офіцерам це ще один приклад, як треба діяти, щоб уникнути неприємностей по службі ( брехня заохочується ), і тому подібне.

Подібних прикладів існує ще багато.

Мабуть, побачивши нездатність кардинально переламати ситуацію до кращого, М.Литвин став на шлях тотального приховування злочинів і корупції в Прикордонних військах. В цьому контексті викликають стурбованість окремі вислови М.Литвина, а саме: «для вас закон – це я.», «ви (розвідники) підкоряєтеся не Президенту, а мені, тому я визначаю, що необхідне, а що ні, і оцінюю.», «ви служите не народу, а у мене (у військах), тому я визначаю, чи ви служитимете чи ні.», «депутати (від опозиції) повинні знати тільки те, що їм необхідно знати.», «задачі в законі одні, а я вам ставлю інші ., якщо не хочете виконувати – можете звільнятися», «що законно, а що немає – не вам визначати», «депутати розподілили багато грошей, але головний розпорядник я, тому, скільки дам, стільки і буде», «зауваження РНБО України (до проекту Положення – прим. автора) – ця особиста думка того, хто їх підписав», «можливо, мені така розвідка взагалі не потрібна…». Абсолютний правовий нігілізм і волюнтаризм, які, на жаль, реалізуються в рішеннях і відомчих нормативних актах. Передбачаючи можливі звинувачення на мою адресу, хочу помітити, що не важливо від кого або з яких промов вилучені ці цитати, головне, що вони не повинні звучати ні публічно, ні приватно з вуст державного урядовця такого високого рангу. Для мене в цьому немає ніякої новизни, оскільки майже половину цих переконань на законність, розвідку, злочинність і корупцію у військах я чув особисто.

Окремої розповіді заслуговує особлива любов М. Литвина до показухи і помпезності, які набувають ознаки відомих «потемкинских деревень». Ціль одна – за всяку ціну заслужити чергову похвалу. Слід визнати, що з приходом М. Литвина в Державній прикордонній службі заходи з участю Президента країни, інших високих посадовців різного рівня стали проводитися набагато частіше. Може це і добре для підняття престижу прикордонників. Якби не одне «але» - в кожному такому заході є правда і брехня, які добре відомі фахівцям, рядовим прикордонникам і просто обивателю. Приклади? Будь ласка.

В 2002 році на українсько-білоруському кордоні президенти Білорусі і України були запрошені на демонстрацію нібито нових форм і способів, технічних засобів, що застосовуються в охороні державного кордону українськими прикордонниками. Коли показували декілька десятків прикордонних нарядів «Прикордонний патруль» на новеньких мотоциклах, президент О.Лукашенко (колишній прикордонник), несподівано для всіх, підійшов до одного з них і попросив завести мотоцикл. До загального здивування і сорому, мотоцикл не завівся. Тоді зробили вигляд, що підвела техніка. Насправді в паливних баках мотоциклів був відсутній бензин, водії – прикордонники в своїй більшості не мали досвіду водіння і ніколи у такому вигляді мобільного прикордонного наряду службу не несли. Так, президентів двох суміжних країн, обдурити вдалося, але ті численні прикордонники, які знали про іншу сторону медалі, напевно, залишилися з думкою про брехливість і показушність всього заходу.

Інший приклад. Урочиста здача в 2001 році житлового багатоквартирного будинку для сімей прикордонників в м. Одесі при участі М.Литвина, губернатора і інших керівників області, мешканців, з освітленням події по центральних каналах телебачення і у пресі. Але про те, що в цьому будинку майже 1,5 роки неможливо було жити через відсутність електроенергії і води інформація в ЗМІ не пішла. Знову обман керівництва і громадськості, прагнення прикрасити свої справи, зневага до своїх підлеглих і їх сімей.

Або ще одне підтвердження того, як розходяться слова, думки і справи (пригадаємо інтерв'ю), чого не любить в людях, але сам допускає М.Литвин. Так, переконуючи керівництво країни і громадськість про упровадження нових форм і методів охорони державного кордону, про демілітаризацію військ, здійснюються заходи, які навпаки знижують ефективність служби в сучасних умовах. В цьому значенні показовий приклад численного будівництва на наших кордонах нових прикордонних застав, що коштує платникам податків декілька мільйонів гривень кожна. Так, в 2003 році на українсько-молдовському кордоні в тій же урочистій обстановці і за участю тих же осіб, що і при здачі нового будинку, була відкрита нова прикордонна застава «Яськи», побудована за кошти обласного бюджету. Губернатор області в своєму виступі тоді сказав, що ця допомога значно посилить охорону державного кордону в межах Одеської області. Насправді особовий склад застави, порахувавши, що їм «подарували» не тільки будівлю, але і декілька кілометрів кордону, активно включився в давно і успішно протікаючий на даній ділянці кордону контрабандний процес. Так, про черговий переможний захід протрубили на всю країну, а на самому ділі даремно витратили народні засоби. В цій історії є цікавим і той факт, що 8 вересня 2004 р. цю заставу відвідав (тепер колишній) Прем'єр-міністр України В.Ф.Янукович у супроводі М.Литвина, губернатора і ін. офіційних осіб з метою ознайомлення з технічними засобами охорони кордону. Напевно йому не доповіли, що ця застава є «прохідним двором» на кордоні. А ще цікавим в цій історії, є той факт, підтверджуючий невгамовну пристрасть до «показухи», що цю прикордонну заставу, як сміються в середовищи прикордонників, «урочисто відкривали» три рази. Що ж до дійсно проблемної ділянки кордону на цій заставі, як і інших подібних, то питання припинення там протиправної діяльності можна було б вирішити з більшою ефективністю і що, дуже важливо, із значно меншими фінансовими витратами, застосувавши ті самі нові форми і методи прикордонної служби, про які так багато мовить М.Литвин, але практично ніщо не робить або робить навпаки.

А помпезні збори керівного складу Держприкордонслужби в червні 2004 р. в м. Одесі, під час проведення яких, буквально «під носом» на кордоні через одеські порти і придністровську ділянку продовжували «шурувати» колони машин з контрабандним вантажем. Збори такого рівня проводяться звичайно в благополучних підрозділах і кордон закривають «на замок», щоб ніщо не трапилося. Але мабуть, керівництво і «кордон» вже давно живуть по - принципу: «у кожного - своє життя».

А культ особи Голови ДПС – пройдіться по коридорах Адміністрації, регіональних управлінь або Національної академії. Стіни утопають в «фотографіях». Такого немає ні в одному іншому правоохоронному органі України, а тим більше в інших національних спецслужбах. Але там скромність – це корпоративна традиція.

Все вище перераховане привело ще до одного негативного явища в житті військ, а саме до значного підвищення індексу корупції в середовищі прикордонників (останні публікації в ЗМІ Польщі - лише слабий відгомін того, що насправді твориться), у тому числі, до мого особистого сорому, і в середовищі оперативного складу. Річ у тому, що «кордон» чуйно реагує на рівень управлінської діяльності. Коли на кордоні знають, що їх високопоставлені керівники, не відрізняють такі поняття як «режим кордону» і «прикордонний режим», називаючи це грою слів, повірте - з'являються все більше людей (офіцерів, прапорщиків, рядових) використовуючих цю вакханалію в своїх меркантильних інтересах. Пам'ятаю, що при покійних нині головах Держкомкордону генералах Губенко В.О. і Баних В.І. фактам корупції давалася належна оцінка. Військовослужбовці остерігалися «красуватися» на новеньких джипах і «мерсах». Тому що тоді ще йшла боротьба за «холодну голову, чисті руки і гаряче серце», а сьогодні – «за касу». А в прикордонні – все це на виду, адже повсюдно встановлені чіткі «такси» (розмір хабара) за «прикордонні послуги». І якщо раніше рівень корупції і втягнутості прикордонників в злочинну діяльність і без того був високий, то сьогодні цей чинник носить повсюдний і обвальний характер. Ця біда буквально розповсюдилася на всі ділянки державного кордону і проникла у всі структурні підрозділи Держприкордонслужби і це не є секретом для керівників всіх рівнів. Що свідчить про повну втрату, в основному, в слідство некомпетентності, управління і контролю за прикордонними підрозділами з боку керівництва Держприкордонслужби, регіональних управлінь, прикордонних загонів і комендатур. Корупція такого рівня є одною із головних причин, які унеможливлюють виконання завдань по охороні державного кордону, що в свою чергу не виправдовує бюджетних витрат держави на прикордонну службу.

Існує і інша, на мій погляд, більш важлива причина зростання корупції – це особисте відношення пана М. Литвина до оцінки корупційних дій, особливо, вищих посадових осіб свого відомства. Тут він керується не одним принципом «не виносити сміття з хати». Це дуже добре відомо автору, бо коли по роду виконання службових обов‘язків йому прийшлось доповідати про злочинні дії деяких прикордонних високопосадовців, то реакція М.Литвина була такою: він нагадав, що є «державною людиною» і йому добре відомо як оцінювати ті чи інші дії підлеглих. До речі, з тими явними злочинами він не розібрався по-державному, а автору через деякий час вимушено прийшлось звільнитися в запас ЗС.

Не обійшло стороною нинішнє керівництво і ті установи, де можуть відпочити і поправити здоров'я прикордонні сім'ї. Будинки відпочинку вони перетворили на особисту вотчину. Старожили не пам'ятають, щоб колишні керівники дозволяли собі такі вільності і присилали в найактивніший час відпочинку своїх численних родичів і їх друзів, яким надаються кращі номери, в збиток тим, хто в цей час кордон охороняє і мріє про відпочинок, але путівки, як завжди, не дістається. І можете повірити, що «кордону» добре відомо і про цю сторону життя нинішніх керівників. Тому і ця обставина ніяк не сприяє поліпшенню відношення військовослужбовців до виконання службових обов'язків, а навпаки зміцьнює в їх рядах байдужість і невіру.

Таким чином, самі по собі формуються висновки: пронизаний корупцією державний кордон України став прозорим для злочинності; людський потенціал і народні кошти, що виділяються прикордонникам, витрачаються в збиток національній безпеці України; це сталося внаслідок невдалого та невиправданного «експеримента» з експансією на вищі керівні посади в прикордонні війська офіцерів з МО та МВС, бо з іх приходом в життя прикордоннків увійшли найгірші «десантно-танково-конвойні» традиції, що вкупі лише посилили існуючи проблеми та відкинули іх вирішення на декілька років назад.

І останнє - політична культура. Не секрет, що М. Литвин та практично усе керівництво (колегія) Державної прикордонної служби, до певного моменту, щиро та активно підтримували кандидата в президенти від влади В.Януковича (зрозуміло, що це їх позиція і це їх право, як громадян). Однак, йдеться не тільки про формальний (протокольний) супровід Прем‘єр-міністра під час його візитів на кордон, але й про добре організовану й активну пропагандистську роботу в органах та підрозділах Державної прикордонної служби на підтримку провладного кандидата, натяки на нарадах керівників усіх рівнів («ви добре знаєте, хто наш кандидат, й за кого треба голосувати»), про перемовини останніх із сепаратистами, йдеться й про офіційну заборону (під страхом звільнення), висловлену М.Литвиним на відвідання прикордонниками Майдану та будь-якої підтримки акцій мирного супротиву. Безпрецедентний тиск та залякування призвели до того, що серед патріотів з СБ, МО, МВС, МНС, МЗС, прокуратури, які публічно задекларували свою підтримку Народові, прикордонників не було. Й про участь прикордонного спецназу (м. Бортничі) в охороні Адміністрації Президента України у самий активний та напруженний період «померанчевої» революції. При цьому особлива увага приділялась питанням таємності, маскування і прихованності заходів (подробиці автору відомі), що свідчить не тільки про розуміння паном М. Литвиним питання неприпустимості залучення прикордонників до виконання завдань, не передбаченних законом. Головне що його хвилювало (мабуть хвилює і зараз) - це не допустити витік цієї та іншої подібної інформації до «команди» В.Ющенка, бо це унеможливило б збереження своєї високої посади при перемозі на виборах останнього та ймовірно нашкодило б політичній стратегії брата-спікера. Така прихована політика недодержання політичного нейтралітету привела до втрати керування реальним станом справ в регіональних структурах Прикордонної Служби. Наприклад. З конфіденціальних джерел стало відомо, що начальник Східного регіонального управління (м. Харків) ДПСУ генерал-лейтенант Б. Лєйда, який, у разі перемоги В. Януковича, претендував на пост Голови ДПСУ, вів переговори з губернатором Харківщини Є. Кушнарьовим (тепер колишнім), а до цього мав відповідні контакти з В. Януковичем, щодо підтримки сепаратистів та готовності, в разі створення Південно-Східної Української Автономної Республіки, очолити її прикордонну охорону, яку розраховувалося сформувати на базі сил Східного регіонального управління ДПСУ. Як відомо, від 2/3 до 3/4 виборців-прикордонників на Сумщині, Харківщині, Луганщині, Донеччині, АРК та Півдня України підтримали В. Януковича. За таких обставин, на той час, існувала певна загроза відкриття східного кордону України. В той же час, при підведенні підсумків оперативно-службової діяльності за 2004 рік пан Б. Лєйда був буквально заваленний призами та подарунками, отриманними з рук пана М. Литвина, за «досягнуті» успіхи. Як все це зрозуміти ?

До речі, багато хто з керівників ДПСУ після 2-го туру президентських виборів швидко перефарбувалися. Деякі з них згадують себе ще в «померанчових» повзунках. А М. Литвин – член команди колишнього Президента Л. Кучми, користуючись, як завжди, преференціями за старшого брата В. Литвина, планує не тільки втриматися на посаді, але й піти на підвищення – обійняти крісло Голови СБ або Міністра внутрішніх справ або Міністра оборони.

Хотілося б застерегти від висновку про те, що автор бачить лише негатив в сучасному прикордонному відомстві. Поза сумнівом, основна частина прикордонників – людей кордону продовжує віддано і сумлінно виконувати свої обов'язки, і звичайно, показує добрі результати, про які повідомляють ЗМІ. Ця стаття не про них, а про «команду», яка веде їх в нікуди. Дуже боляче спостерігати як руйнується і гине справа, заради якої прожита краща частина життя, віддані непоправні сили і енергія. Тому, з надією на те, що творене беззаконня в Держприкордонслужбі буде зупинено новою владою, я написав цього листа. Автор не бажає коли-небудь знов почути від колишнього товариша по службі, який зберіг відчуття гумору, відповідь: «процес «бордюризації» і «дебілизації» військ продовжується...».

О. АЛЕКСЄЄНКО - генерал-майор в запасі, ветеран Прикордонних військ і прикордонної розвідки, колишній заступник начальника Департаменту прикордонної розвідки Держкомкордону України – начальник Управління боротьби з міжнародною організованою злочинністю

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку
на агентство "Украинские Новости", в каком-либо виде строго запрещены
Редакция.   Реклама.   Экспорт.   Стартовая.
Copyright © 2004 «Обком». All rights reserved
Design © 2004 Max Bezugly