 |
|
|||||
|
|
ПЕРЕЛИСТЫВАЯ КЛАССИКОВ Леонид Кучма: «Боротьба з Морозом теж була роботою…»
Сегодня, как мы уже сообщали, президент Ющенко послал Морозу поздравительную «дорожную карту», в которой «выразил слова уважения» в адрес новорожденного - ввиду его «значимого личного взноса в перестройку украинской государственности». Как известно, «взнос» А. Мороза в указанную «перестройку государственности» выразился в том, что у президента Ющенко полномочий стало гораздо меньше, нежели у самого Мороза (по крайней мере, до тех пор, пока Мороз будет тихо и послушно следовать в фарватере Партии регионов). Не говоря уже о степени всесилия экс-президента Леонида Кучмы, который, в отличие от Виктора Ющенко, не стеснялся говорить о Сан Саныче такую правду, которая «хуже всякой лжи» - и это несмотря на то, что именно Мороз (наряду с Медведчуком и Симоненко) стал главным проводником любимой идеи Леонида Кучмы последнего периода его второго президентского срока: не дать новому президенту ни малейшего шанса реально противостоять различным олигархическим «кланам» (как обычно принято называть наиболее успешные бандформирования). Когда-то, а точнее – два с половиной года назад, мы уже писали рецензию на одну из последних книг тогдашнего президента Украины Леонида Кучмы, которая увидела свет в самый канун «оранжевой революции». Книга называлась несколько пафосно - «Своїм шляхом. Роздуми про економiчнi реформи в Українi». Хотя как раз таки неподдельный пафос, граничащий с искренностью, прорывался в этих «макроэкономических» заметках именно в те моменты, когда перед вдохновленным взором автора являлась фигура Александра Мороза. Тут слог Леонида Даниловича приобретал и полемический задор, и неподдельную экспрессию, и даже убедительную ироничность. Поскольку после всего, что натворил А. Мороз, едва его седая нога оставила зыбкие подмостки Майдана и ступила на испытанный грунт «реальной» политики, никому, пожалуй, кроме его новых подельников из числа коммунистов и «янучар» не приходила фантазия выразить уверенность, что усилия Мороза «будут направлены на утверждение в Украине справедливости, мира и согласия» (вновь цитируем сегодняшнее поздравление президента Ющенко), то, пожалуй, имеет смысл напомнить некоторые обвинения в адрес Сан Саныча, который позволил себе на закате своей публичной политической деятельности экс-президент Леонид Кучма. Тем более, что, несмотря на все усилия А. Мороза по воплощению в жизнь кучмовской «конституционной реформы», Леонид Данилович так и не нашел весомого повода признать товарища Мороза чем-то большим, нежели элементарный негодяй. Итак, несколько особенно знаменательных пассажей из книги Л. Кучмы «Своїм шляхом. Роздуми про економiчнi реформи в Українi»: «Один український полiтичний журналiст якось зауважив, що на посадi Президента я працював, власне, один термiн, а саме - другий, оскiльки протягом першого термiну працювати, мовляв, не мiг - боровся з Олександром Морозом. Це, звичайно, не бiльше нiж журналiстський дотеп, оскiльки боротьба з Морозом теж була роботою, i роботою, на мiй погляд, украй важливою i вiдповiдальною, якщо врахувати, що змiст її полягав у тому, щоб Україна знову не стала чимось на зразок Української Радянської Соцiалiстичної республiки…» «…Треба сказати, що в очах далеко не всiх полiтизованих мешканцiв України та її полiтикiв ми з Морозом перебували по рiзнi сторони барикади або, кажучи м'якше, бар'єру. Були люди, якi вважали, що ми одне одного вартi. В ухвалi П'ятих всеукраїнських зборiв Руху, наприклад, сказано: «Неприпустимим вважається обрання (на посаду Президента. - Л.К.) представникiв проiмперських i прокомунiстичних сил - Леонiда Кучми та Олександра Мороза…» «Представником проiмперських сил був «призначений» я, прокомунiстичних – Мороз. Друге було не дуже далеке вiд iстини, а в чомусь - сама iстина, тодi як перше становило собою полiтичний мiф. Тож я по собi знаю, що таке мiф у тому значеннi, яке вкладають у це слово соцiологи, журналiсти та полiтичнi письменники. Це коли твiй портрет творять не з натури i навiть не по пам'ятi, а, так би мовити, з натхнення. Прiзвище залишається твоє, i риси обличчя нiбито схожi, але дихає ця особа зовсiм iншим, не твоїм духом...». «... Але повернуся до О. Мороза, до наших стосункiв, до нашої боротьби. Є такий знiмок: перед мiкрофоном, з пiднятою рукою, як i годиться вождевi i трибуну, Мороз виголошує промову, а над його головою - плакат з одним з найбiльш вiдомих i дорогих йому гасел: «Торгувати треба хлiбом, а не землею». Вiн завжди вважав i вважає цю позицiю виявом патрiотизму, доблестi, справжньої турботи про селян, про весь народ. А я подiляю те азбучне наукове положення, виведене з практики найуспiшнiших народiв планети, яке свiдчить, що це -- просто неграмотнiсть зi всiх точок зору: економiчної (вистачило б її однiєї), соцiальної, психологiчної, побутової. Якщо говорити близькою Морозовi мовою, то його позицiю можна назвати продуктом утопiчної свiдомостi. Мiй рацiоналiзм зiткнувся з морозiвським утопiзмом». «...Менi здається, справа не тiльки в тому, що ми з Морозом люди рiзних свiтоглядiв, вiн - соцiалiст, а я - «капiталiст». Справа ще й у рiзницi наших положень. Вiн хотiв би бути главою держави, а я ним є. Вiн, так би мовити, теоретик, фiлософ, поет, утопiст, що рветься до влади, щоб утiлити свої фантазiї в життя. Я - людина практики, конкретної роботи, реальної справи i реальної влади…» «…Така природа наших розбiжностей з Морозом, нашої боротьби. Мороз був i залишається далеким вiд життя, вiд землi. Вiн нiколи не був у становищi людини, яка є останньою iнстанцiєю. Йому нiколи не доводилося ухвалювати рiшень, якi безпосередньо впливають на хiд справ, на долi людей, на вiдносини в суспiльствi…» «…Я, звичайно, припускався помилок у своїй президентськiй роботi, але надi мною весь час висiла нещадна вимога: не помилитися так, щоб це завдало великої шкоди країнi i тобi особисто. Помилок, напевне, не могло не бути, але права на помилку не було, i це постiйно усвiдомлювалося…» «…Люди без честi - так було колись сказано про соцiалiстiв, i сказано не в порядку засудження, а в порядку майже наукового аналiзу. Крадькома обрiжемо казенний телефон, i будемо з гордiстю про це розказувати...» «... Водночас зазначу, що навеснi 1994 р. я не був проти того, щоб Мороз став Головою Верховної Ради, казав про це публiчно, робив Морозовi комплiменти, навiть вiддавав йому належне як «полiтиковi здорового глузду». Та тiльки-но вiн зайняв крiсло спiкера, як висунувся кандидатом у Президенти. Мене покоробило, коли Мороз, ставши Головою Верховної Ради не без моєї пiдтримки, не дочекався президентських виборiв i, як я вже писав, провiв через парламент свої «Засади економiчної полiтики», щоб таким чином змусити майбутнього переможця президентських перегонiв виконувати не свою власну програму, яку пiдтримали виборцi, а фактично -- його, морозiвську, програму. ... Не встиг я влаштуватись у президентському крiслi (у 1994 роцi. - Ред.), як у Верховнiй Радi з'явилась iдея внести змiни до Конституцiї, якi б обмежували повноваження Президента. Я спробував Мороза переконати, що цього не треба робити, що зараз це невчасно... Я нагадував, що повноважень вимагав ще тодi, коли погоджувався стати прем'єр-мiнiстром i що, доки наданi менi повноваження мене бiльш-менш влаштовували, я працював, а коли перестали влаштовувати - добровiльно пiшов. Пiдкреслював, що Президентом мене обрали саме як людину, яка збиралась твердо робити свою справу з порятунку країни i потребує для цього достатнiх важелiв. Менi здавалося, що моя полiтична боротьба закiнчилась iз закiнченням президентських виборiв. Я шкiрою полiтика вiдчував, що для моїх виборцiв саме собою розумiлось, що вони обирають робiтника та хазяїна в однiй особi. А виявляється, що вибори пройшли, я обраний, а полiтичну боротьбу за владу треба продовжувати!.. Це було дуже неприємне вiдчуття. Вiдчуття досади - досади на обставини та осiб, котрi вiдвертають увагу вiд справи, яка не терпить зволiкання i потребує вiд тебе максимальної зосередженостi, вiддачi всiх сил, не допускає їх розпорошеностi…» И, наконец, финальная фраза Леонида Даниловича, которую не стыдно выбить на граните в качестве эпитафии «самому моральному украинскому политику и поэту»: «...Загалом, скажу моєму читачевi на закiнчення так. О. Мороз iз захопленням, завзято захищав вiд мене українську демократiю, як вiн її розумiв, а про мене можна сказати, що я захищав вiд нього українське народне господарство, українського власника, український добробут, український здоровий глузд». После сравнительного анализа оценки роли Сан Саныча Мороза в истории Украины, сделанной ранее Леонидом Кучмой и сегодня Виктором Ющенко, нам остается сказать: «Данилыч! Ты был прав!». Вместе с тем, мы все же храним тайную маленькую надежду, что Виктор Андреевич не станет ждать своего сошествия в мир иной и тоже даст адекватную оценку тому, кого он сегодня столь дипломатично поздравил.
|
|
Сегодня, когда спикер ВР Мороз в 48-й раз не празднует редкостный день своего рождения (ибо Сан Саныч обрадовал своим появлением человечество 29 февраля високосного 1944 года), стал еще более ярок контраст отношения к этой амбивалентной персоне двух украинских президентов – нынешнего и предшествующего ему.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|