 |
|
|||||
|
|
«ОПИУМ ДЛЯ УРОДА» Комунотеїзм по-київськи
«Диктофонний запис зафіксував, як мерові підказували, що саме слід говорити. Переважно нашіптували на вухо. — В этот день по ... — Черновецький замовкає, ніби добираючи слова. — ... Писанию, — шепоче мерові зліва Журавський. — Писанию, ангел Божий, в общем, возвестил Марию, что у нее будет сын от Бога, — говорить мер. Дощ крапає Черновецькому на обличчя. Він оглядається, але ніхто не підносить парасольки. — Сегодня мы с Олесем решили, что будем несколько недель ходить по воскресеньям в эту церковь. Потому что раньше мы ходили в Ботанический сад». (Газета по-українськи, 09.04.2008) «Так, может быть, вы, святой отец, партийный?» (Ильф и Петров, «12 стульев») Приплітати Бога до політичної пропаганди для українського політикуму вже давно не є моветоном. Але якщо на початку 90-х партійна приналежність Господа не обговорювалася, бо йому майже на десятиріччя вручили партквиток Народного Руху (як альтернативі атеїстичній КПРС), то тепер він не лише багатопартійний, але й багатовекторний. Власне, початком глобального політичного богохульства можна вважати президентську кампанію 2004 року. Започаткували традицію з властивою їм парткомівською затятістю надто агресивні священики сходу України, які не лише читали проповіді про «Антихриста Ющенка», але й малювали ікони зі священним ликом несправедливо засудженого великомученика Віктора Федоровича. Сам Янукович тоді просив у Московського патріархату благословення на виборчу кампанію і їздив по піар-консультації до афонських старців. Тоді ж, уже під час революції, серед натовпу на Майдані намалювалися скажені православні маргінали з корогвами імені Гівнопомазаника Божого Валерія Каурова – тепер без їхніх «хресних ходів», які більше нагадують процесії древніх російських скоморохів, важко уявити будь-яку політичну акцію Партії регіонів чи КПУ. І на тих же виборах у роликах політичної реклами вперше на всю країну прозвучали малоадекватні проповіді другого найвідомішого після Віктора Ющенка «віруючого» України – майбутнього мера Києва Леоніда Черновецького. Потім були молитви в залі суду за мученика Бориса Колєснікова, закріплення месіанства Ющенка – аж до спроб ввести урок християнства в школах, пророк-симулянт Макс Курочкін, порівняння себе коханої з Христом Юлії Тимошенко і подібні мисливські голгофи Кушнарьова. Релігію настільки глибоко вплели в політику, що, здавалося, після перемоги Льоні-Космоса на виборах мера Києва вже ніщо не здатно здивувати. Щаз! Політичне богохульство таки отримало своє логічне завершення повним оксюмороном: настоятеля Києво-Печерської Лаври владику Павла включено до списку Комуністичної партії на виборах до Київради. Справді, кому ж іще тягти на вибори священика, як не комуністам? Розстріли, заслання, руйнування церков, заперечення будь-яких релігій як несумісних із вченням Маркса, «релігія – опіум народу» – саме той набір, завдяки якому варто зупинити свій вибір саме на ідеології Компартії і наважитися на такий неординарний крок. Здавалося б – якщо вже так схотілося в політику, то палітра лівих і просто промосковських партій, які на кожному кроці повторюють про свою любов до канонічного православ‘я, нині в Україні величезна. Особливо після 2004 року – біло-блакитний табір використав питання канонічності УПЦ як один із основних напрямів розмежування і самопозиціонування електорату, і всі шуфричі-вітренки моментально записалися в фанати Сабодана, щоб не впустити свою частку ідеологічно сформованого масиву виборців. Тим паче прецедент уже був: митрополит одеський Агафангел пройшов в облраду за списками Партії регіонів. Самому ж Павлові взагалі гріх скаржитися на нестачу варіантів. Не секрет, що з настоятелем Лаври, на відміну від більш недоступного митрополита Володимира, дружать дуже багато політиків, причому авторові доводилося чути горді заяви про цю дружбу з абсолютно протилежних політичних таборів. Складається навіть враження, що дружні посиденьки з Павлом депутати й міністри сприймають як певну індульгенцію за власну діяльність. Тож архиєпископа можна вважати за напівсвітську особу. Але чому ця особа вирішила піти саме до КПУ – нормальному мозкові осягнути важко. Ось як це пояснює сам новонавернений комуніст: «Я і в минулому до комуністів ставився з великою повагою. Чому? Бо в них була мета! Нормальні комуністи ніколи не закликали громити церкви й іти проти Бога. Повторю, що я вчився і служив у радянський час, усе відбувалося в мене на очах, я був учасником усіх тих процесів» («Комсомольська правда в Україні», 07.04.2008). Власне, якщо він був «учасником тих процесів», то служив, мабуть, у КГБ. Що з огляду на минуле патрарха РПЦ Алєксія-Рідігера не дивно. А от що таке «нормальні комуністи» і по яких таємних кухнях він їх відшукував, якщо за таку «нормальність» могли не те що з партії – на Соловки загнати? А з Петром Симоненком у Павла, як з‘ясувалося, давні дружні стосунки після того, як комуніст захистив Лавру від американців – офісу компанії «Філіп Моріс», розташованого на території монастиря. От після того і почалося зближення КПУ і УПЦ МП. Зблизилися настільки, що Павєл у своїх інтерв‘ю почав затято розповідати про те, як у Радянському Союзі захищали й оберігали церкву! «Мы даже не замечали, как Советское государство охраняло Церковь. Не было сект, проповедниками могли быть только граждане своей страны, своей родной веры. В храм приходили люди, которые считали себя верующими. Почти все были крещеные, большинство браков - венчанные. Никто ничему не препятствовал. В то же время, если ты обращался по делам Церкви, власть всегда помогала». 04.09.2007, Сайт Леонида Грача Не дивно, що після такого облизування КПУ створила в Верховній Раді міжфракційне об‘єднання на підтримку УПЦ МП – як пояснили самі комуністи, проти американців та цивілізаційної загрози, яку несе Віктор Ющенко (!). Яким чином канонічне православ‘я має турбувати Джорджа Буша, в КПУ не пояснили, зате Московський патріархат із радістю відгукнувся – за тиждень вручив головному православному Леоніду Грачу орден. Тож, судячи з усього, похід до Київради за списками Компартії для Павла – лише спосіб нарешті узаконити дружні стосунки, штамп у паспорті, бо цілуватися до весілля віра якось не дозволяє. І хоча стосунки з Вітренко та Януковичем в УПЦ МП не менш теплі, але їхні мізки якось не додумались, що церкву можна мати просто так, у партійному списку. А от у Компартії, яка так і не зрозуміла конституційної сентенції про те, що «церква є відокремленою від держави», ніяких теополітологічних сумнівів не виникло. Утім, на київських виборах Богу не позаздриш – вибір у нього нелегкий. Адже ще до висунення Павла його вже записали до іншої команди. І якщо для комуністів проповідництво досить незвична й нова штука, то у Черновецького Господа експлуатують з ранку до ночі вже багато років. Щоб ніхто й не сумнівався, свою мерську кампанію Леонід Михайлович розпочав із мобілізації пастви Сандея Аделаджі. Льоня-Космос вигулькнув перед своїми вірними виборцями посеред конференції церкви «Посольство Боже» і одразу пояснив, у чому мають полягати практичні стосунки з Богом. У Черновецького і Сандея взагалі нормальна практика – публічно просити Бога захистити бізнес чи докинути голосів на виборах, а релігійний світогляд вміщується у фразу «Я люблю Бога вголос, а він мене - готівкою». Не виключено, що час від часу до Бога з багатостраждальної київської землі долинають молитви його послів на кшталт «Благослови, Господи, кокаїн, який я зараз занюхаю!». Саме існування Леоніда Черновецького, безумовно, сприяє наверненню українців до церкви. Бо коли бачиш його натхнену пофігізмом фізіономію, яка намагається вимовляти слова, надиктовані затуманеному мозкові позаземним розумом, важко не думати про Бога. Важко втриматися від думки «Дивні справи твої, Господи!» Зробити Льоню-Космоса мером – це значно епатажніше, ніж нагодувати натовп п‘ятьма хлібами і двома рибинами чи перетворити воду на вино. Єдине, на що хочеться сподіватися – що Бог двічі на одну тему не приколюється.
|
|
Віктор Ющенко може тішитися з успіху своєї постійної релігійної пропаганди – на 1020-річчя хрещення Київської Русі столичні вибори накрило клерикальним психозом.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|