Мріють тут залишитись всі, хто був хоч би мить.

Грізна баба з мечем над Дніпром постає...

Хто ж ти, Києве любий, місто моє?

***

Зранку їдеш чи в вечір – міст Патона стоїть.

На Подолі від пробок віє духом століть.

А на площу Московську і пхатись не смій!

Як тобою проїхать, Києве мій?

***

З Липок аж до Подолу хмарочоси ростуть,

Скоро жодного сквера не залишиться тут.

Старовинні будинки стікають слізьми –

Хто тебе так спаскудив, Києве мій?

***

Метр у твоїй хрущобі – як на Кіпрі палац,

Всіх задрали кредити на купівлю житла,

Навіть криза – і та ні хріна не дає.

Як у тобі прожити, горе моє?

***

Сміття в тихих подвір‘ях буйним цвітом цвіте,

Тягне евакуатор «Audi» марки «ТТ»,

Гречку тип у костюмі бомжам роздає –

Що ж ти так голосуєш, місто моє?

***

Банкова і Садова – теж на карті твоїй,

Сидять там педерасти, сидять їх холуї...

Плюс іще на Грушевського шайка своя –

Як ти їх іще носиш, земле моя?

***

Як настане неділя – всі ідуть на Майдан:

Ось набухана пані, ось покоцаний пан,

Бидло спальних районів насіння жує...

Як тебе зрозуміти, місто моє?

***

..Серед цього паскудства якось ти ще живий:

Вечорів оксамити, ніби щастя прибій,

Де колишуться віти закоханих мрій...