 |
|
|||||
|
|
ПРЯМАЯ РЕЧЬ Тягнибок о «Тягнибаксе»: «поганял» інтернетівських я маю багато»…
Олег Тягнибок – один из тех политиков, на которых рядовой украинский обыватель всегда будет смотреть с подозрением. С одной стороны, к националистическим партиям у постсоветского гражданина отношение всегда стереотипно-настороженное: того и гляди, вытащит «кулемета» и с истошным криком «Слава Україні!» прошьет тебя очередью. С другой стороны, закрадывается сомнение: а не валяет ли этот статный, с хорошо поставленным голосом, мужичок дурака? Не подменяет ли он идеи Бандеры и Донцова – банальным политическим «заробитчанством»? На встречу с Олегом Тягнибоком «Обком» приходит в Мариинский парк, куда лидер «Свободы» наведывается для того, чтобы поддержать голодающих «чернобыльцев». Встреча с манифестантами длится недолго: участники акции просят у политика термосы и одеяла; политик, активно жестикулируя, ведет агитацию. Расстаются стороны вполне довольными друг другом. Это благодушие нам не по душе, и наш разговор в одной из киевских «кав`ярень» мы начинаем вполне логичным вопросом. - Слушайте, а почему бы Вам как политику самому не объявить голодовку? Вы, лидер немаленькой по размерам партии, показали бы личный пример и смогли привлечь максимум внимания прессы и общества и к ней, и к проблемам чернобыльцев… - Ну, коли був час і я був студентом, я був учасником студентського голодування, яке принесло, до речі, історичну користь для утвердження української держави. І днями ми навіть відсвяткували річницю референдуму, який підтвердив акт проголошення України. І я можу пишатися, що був причетний до цієї події і своїм мінімальним, скромним внеском пришвидшив процес проголошення української Незалежності. Кожен повинен робити своє. Якщо буде політична потреба і необхідність голодувати, протестувати і виходити на вулицю, то не думайте, що мене щось зупинить. Просто всьому свій час і всьому своє місце. Хтось мусить керувати, хтось мусить бути менеджером, хтось мусить бути організатором… –…и кто-то должен голодать? –…і хтось має виконувати свої, інші функції. – Что такого должно произойти, чтобы Вы объявили голодовку? – А чому щось страшне має відбутися?… Взагалі-то я не є прихильником саме таких методів. Я є прихильником більш жорстких методів, тобто голодування – це, звичайно, хороший прояв. І на самоспалення були здатні реально герої. Той самий Гірник, який зробив певний вчинок, - для багатьох він, може, виглядав смішним, але то був героїчний вчинок - коли він на могилі Шевченка, одноособово, як прояв свого протесту проти більшовицької політики, зчинив самоспалення. Всьому свій час і всьому своє місце. Поки я маю сили і можливості і маю розуміння того, як треба організувати боротьбу проти цього режиму іншими методами, ніж голодування, - значить, я це буду робити. Якщо прийде час і необхідність, коли, скажемо так, ситуація буде поставлена таким чином, що я буду розуміти, що це голодування може дати якийсь результат, результат боротьби, - то мене це не зупинить, можу і голодувати. Але ж ви повинні зрозуміти, що ви спілкуєтесь не просто з Олегом Тягнибоком, людиною з вулиці, що ви собі знайшли, схопили його за барки і на понт берете, типу: а ти зможеш голодувати, чи не зможеш голодувати? Ви спілкуєтеся з головою політичної сили, яка нараховує багато десятків тисяч членів партії; політичної сили, яка ухвалює своє рішення колективно, якщо буде на ці рішення ухвала політичної сили, то я буду виконувати це рішення. Мене не сковують якісь фізичні навантаження, проблеми чи утиски особисті. Я не є людиною, яка в комфортних умовах виростала: я і в гуртожитках жив, і в армії служив, і в гори ходив, і не раз, і в наметах жив… –…То есть Вас голодание не пугает? – Не лякає, звісно, не лякає. І дружину свою з гуртожитку я теж брав, так що для мене це не страшно. От я собі згадую, вчора якраз було 1 грудня, річниця референдуму, і ми тоді (в 1991 году – «Обком») приїхали з моєю молодою дружиною в Первомайський район Миколаївської області. Філія студентського братства в медицинському інституті, яку я на той час очолював, отримала той район для агітації, і ми там мали бути спостерігачами. Ну, і мені випало село Софіївка, ми приїхали туди ввечері… –…Мы об этом в Вашей колонке читали. –…ну то я вам зараз детально розказую про ті гуртожитки. Я ж у колонці не написав, що там на стінах був іній, і ліжка стояли посередині, і ми там з жінкою грілися, і картонні стіни, збоку шуміли цілу ніч всякі алкоголіки, яких я перед тим агітував за Україну… –…ну так потом бы и выпили за Украину… –…Ні, ми не випили за Україну, ми їх агітували за те, щоб вони проголосували за Україну, але я тоді, чесно кажучи, мав менше політичного досвіду. Бо якби я зараз опинився в тій ситуації, то я би з ними говорив трішки коротше, не витрачав би стільки годин свого часу і сну. – Ну, наверное, Вы стали немного крупнее за это время… – Ну, звичайно, зовні став крупніше, та й здобув певний досвід. Знаєте, як ті «Свідки Ієгові» ходять по квартирам? Вони ж діють не просто так, вони зразу оцінюють, з ким варто говорити, а з ким ні. І вони по перших словах можуть зрозуміти, чи ту людину можна дотиснути і загітувати. Вони навіть собі у своїх зошитах роблять помітки. Відповідно, 22 роки в публічній політиці навчили мене тому, що я в принципі досить швидко можу визначити, чи вартує витрачати час, щоб агітувати людину, яку я, наприклад, вперше бачу. – Олег, а вам не кажется, что большинство украинцев тянется к чему-то усредненному, к некой норме? А «Свобода» - при том, что она становится более респектабельной и влиятельной, - для многих все же остается радикальной партией. Не кажется ли вам, что для большинства людей, вы – те же «свидетели Иеговы» в том виде, как их воспринимают православные? И для многих людей на то, что вы говорите, стоит своего рода психологический блок? – Ну, воно так і є, і буде смішно, якщо партія буде ставити собі за мету переагітувати 100% людей, такого ніколи не буде. Є певна ніша, і ми в тій ніші працюємо. Це значить, що є певна частина суспільства, яка підтримує наші погляди через те, що у них такі самі погляди. І тому в будь-якій країні світу і створюються політичні партії, щоб вони були посередниками між певної частиною людей і владою. От колись, наприклад, була Селянська партія, вони казали: ми захищаємо інтереси селян. І їх особливо не гребло, що їх робітники не підтримували. Їм того не потрібно було. Або, наприклад, у світі є партії Зелених. От вони чітко знають, що межа партії Зелених – це, там, 4-5%. А є партії голубих, от у польському парламенті недавно були вибори, і там гея, трансвестита, обрали. І зараз вони всі пищать, от «браво-браво, яка там Європа!». У нас теж почали з’являтися подібні партії, стосовно яких відверто зрозуміло, чиї інтереси вони будуть захищати. Хоча неперевірені чутки про великий відсоток представників нетрадиційної сексуальної орієнтації у парламенті були завжди, тобто відсоток був завжди такий… величенький. І різні скандали і пльотки гуляли по парламенту стосовно деяких навіть міністрів. – А о каком проценте идет речь? – Ну, я так думаю, серйозний відсоток. Я думаю, їх завжди було досить багато, просто хтось був скритий, а хтось - відкритий. Тобто зараз ми входимо в такий час, коли нам намагаються нав’язувати не найкращі європейські цінності, які б ми хотіли укорінити в України, а якісь такі моменти псевдотолерантності. Щоб не дай Бог ти не покритикуй його, тому що він – гей, і там якісь гендерні питання спотворені абсолютно. Я не хочу такої Європи тут в Україні – коли нам всякі збочення привозять і кажуть, що це є найбільший прояв європейськості! Ми є політичною партією, яка має свою ідеологію. Ця ідеологія чітко відображена в Програмі захисту українців, і ми не є партією кон’юнктурною. Ми прийшли до чорнобильців не через те, що я собі захотів попіаритися, а прийшли тому, що, по-перше, у нас багато людей в партії є чорнобильцями, і коли мені звонить мій заступник і каже: «Я чорнобилець, підтримай наших» - ну то ясно, що я його підтримаю. Але крім того ми є соціал-націоналісти, тобто ми за національну справедливість, і ми вважаємо, що їх вимоги є справедливими. Більше того, я розумію, що не факт, що ті чорнобильці, навіть якщо ми поможемо їм це питання вирішити, - будуть за нас голосувати. – Даже так? – Навіть так. Кожен має свої уподобання, розумієте? Я вам можу навести приклад. У Львові була така ситуація, коли теперішній голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда працював депутатом Львівської обласної ради, і до нас звернулися мешканці одного з гуртожитків, в яких були проблеми, бо появився новий власник і цей новий власник вирішив ті гуртожитки продати. А люди там жили по 30-40 років і взагалі хотіли приватизувати ті квартири, а їх всіх – на вулицю! Йому було байдуже на долю тих людей. Вони звернулися до нас, і ми півроку їм допомагали, наші депутати чергували там, коли їм відключали світ, воду перекривали; ми всі ті ЖЕКи «строїли». Врешті решт за півроку часу ми добилися того, що всім пенсійним видали ордери. І ви знаєте, яким було наше здивування, коли до Львова приїхав Янукович (здається, в ранзі прем’єр-міністра)? Вони усі зібралися і побігли до Януковича: «Віктор Федорович, ми Вас так любимо, поважаємо, а Ви нам ще то зробіть, а Ви нам ще тут допоможіть»… Тобто вони від нас реально мали ордери на квартири, їх було, там, 500 чоловік на 100 квартир, і кожен з них отримав ордер на квартиру! – То есть Вы таким образом поработали на Януковича... – Ні, просто ми побачили, що люди необов’язково будуть голосувати за вас, тому що ви їм допомогли. Ті люди знали, що це не Янукович, а ми їм допомогли, - але люди ходили до Януковича, тому що він був прем’єр-міністром. І, звісно, що коли ми потім подивились результати голосування по тому гуртожитку, – ну, там дуже невелика кількість людей за нас проголосувала. Тобто в нас немає ніяких ілюзій стосовно того, що, скажімо, цей виборець за нас проголосує тільки тому що я сьогодні прийшов туди до них. – Но ведь то был чистый подкуп избирателей… – Ні, не плутайте, будь ласка, і не перекручуйте. Це був не підкуп, це було виконання своїх депутатських обов’язків. То є різні речі. Ясно, що можна говорити, що склянка є наполовину повною, чи напівпорожньою, тому ви, будь ласочка, не в ту сторону задавайте питання. Це було виконання своїх депутатських обов’язків. І коли виникають конфлікти між простими людьми і владою, або, наприклад, їхніми власниками, ми завжди в усіх питаннях стаємо на сторону тільки людей. І фактично наші дії були спрямовані не для того, щоб оті конкретні люди за нас завтра проголосували, а на те, щоб усі переконалися у тому, що ми є політична партія, яка здатна конкретними діями захищати тих людей, інтереси яких ми представляємо. – Олег, у Вас в жизни была такая веха, по которой многие вас запомнили и вопросы о которой вам еще долго будут задавать. Мы, конечно, имеем в виду 2004 год, выступление в Ивано-Франковской области, которое затем раскрутил телеканал «Интер» и из-за которого Вас впоследствии исключили из фракции «Наша Украина». Скажите, Вы и сейчас считаете, что «Україною керує москальсько-жидівська мафія»? – По-перше, я зараз, як і в минулому, ніколи не відмовляюсь від того, що я говорив. По-друге, якщо вас дуже хвилює ця тема, я вам порекомендую: зайдіть до нас на сайт і послухайте повністю цей мій автентичний виступ. Вчора я з одним вашим братом-журналістом спілкувався, і мені подібне запитаннячко так само задавали. А я запитався: ви взагалі чули, про що я там говорив? Людина каже: я сама не чула, але чула, що інші про то говорили. Тоді я кажу: от послухайте, будь ласка… – В общем, Вы утверждаете, что Ваши слова были вырваны из контекста? – Те, що показували по «Інтеру», - і ми це доказали у судовому порядку – це були просто тупо змонтовані фрази. Чотири фрази, причому чотири частини речення, які були тупо змонтовані. І спеціальна картинка була підібрана, кадр трішки був пришвидшений, небо зробили таке червоне, з блискавками, так щоб дуже страшно виглядало. І в принципі ми б на те не звернули увагу, якби за кілька днів після того, як цей скандал піднявся, і по «Інтеру» оце почали це крутити, до нас би не прийшов один доцент географічного факультету Львівського університету. Людина на свою любительську камеру записала той виступ, потім прийшла і каже: «ми так от цілою кафедрою слухаємо, що про вас по телевізору говорять, так я на кафедру включив, чотири рази передивилися, що ви сказали, ми зараз нічого не зрозуміли, що таке? Кого тут хто дурить?!». І той запис, зроблений доцентом географічного факультету, який випадково прийшов, слугував нам таким дуже серйозним доказом того, що це було змонтовано. Тому і всі суди я виграв, в тому числі і у прокуратури стосовно того, що вони незаконно відкрили проти мене справу. Хоча та справа мала не кримінальний підтекст, а конкретний політичний: ми розуміємо, чому так сталося, хто це зробив. Але то була цікава історія, скандальна, раз ви цю історію згадуєте аж до цього часу. Ну і добре… А той запис на нашому сайті я вам раджу послухати, я не знаю, яких ви поглядів особистих, бо ви як журналісти нейтральну займаєте позицію. Але якщо ваші погляди хоч трішки співпадають з нашими національними поглядами, то я вам гарантую, що ви скажете «браво»! Бо там є єдина річ, за яку Ви можете зараз не говорити «браво»: я тоді голосував за Ющенка. Зараз як би інша ситуація, але якщо перенестися в той час, то там нічого крамольного ви не почуєте. – То есть про «москальсько-жидівську мафію» Вы не говорили? – Ні, все це було сказано, але в іншому контексті, називалися прізвища. Взагалі та доповідь складалася з чотирьох конкретних частин, але я ж їх не буду зараз переповідати. Зайдіть до нас на сайт, вона там сім чи вісім хвилин триває. – Правильно ли мы понимаем, что какой-то особой ненависти к москалям или жидам Вы не питаете? – Звичайно, що ні. Я не є антисемітом, я не є ксенофобом, я є українським націоналістом. Український націоналізм не передбачає ненависті до чогось іншого, це шовінізм передбачає ненависть до всього іншого. А український націоналізм передбачає любов до свого і захист свого. А коли ти захищаєш своє, тоді, відповідно, ти своїми діями якраз демонструєш, що в тебе є повага до інших. Ми ж не хочемо захищати права українців за рахунок інших національностей, ми лишень хочемо, щоби якщо раз ми живемо в українській державі, в українському домі, то щоб права українців сприймали, поважали, шанували представники інших національностей, які живуть разом з нами, і ми разом будуємо Україну. Але коли нас починають принижувати, коли по наших традиціях і звичаях починають топтатися – звичайно, що ми даємо певну реакцію. Ми себе захищаємо. Якщо б ми не давали реакцію, нас би вже давним-давно знищили і зруйнували. Тому нічого тут такого крамольного я не бачу. – То есть если Вам предложат поехать с политическим визитом в Израиль (где, между прочим, одна из крупнейших украинских диаспор в мире), то Вы согласитесь? – Ну якщо буде політична необхідність, то чом би й ні? – Неизменный вопрос о финансировании. Половина Украины задается вопросом, откуда берутся деньги для финансирования «Свободы». Мы читали Ваши ответы; Вы перечисляете всех олигархов, спонсорство которых вам приписывают, и наотрез отвергаете подобного рода предположения. Между тем, в журналистском сообществе у Вас знаете какое есть прозвище? «Тягнибакс». – В Інтернеті читав. – И как Вы к этому относитесь? – Ну, так «поганял» інтернетівських я маю багато, всяких приколів… – Каких именно? – Ну, ви самі краще за мене знаєте, чому я їх буду «здавати»? Я в соціальних мережах сиджу, комп`ютером користуватися вмію, iPad у мене є; якщо треба, заходжу собі і на листи відповідаю сам. Часом читаю не тільки повідомлення, але й обговорення на форумах. Хоча око вже наметане, і відразу можна побачити, де «бригади» працюють, а де люди щиро і відверто висловлюють свою думку. – Сами пишете? – Ну звичайно, дописую. – Под своим именем? – Тільки під своїм і з простої причини: по-перше, я людина публічна, а, по-друге, ну шо, я не розумію, що для людини, яка орієнтується у інформаційних технологіях, немає проблеми вичислити твою IQ адресу, чи як воно називається… (ответ приходит от пресс-секретаря Тягнибока Юрия Сиротюка – «Обком»)… IP адресу, так? Відповідно, ну шо я буду писати зі свого комп`ютера під якимось ніком, а потім ше вичислять і скажуть, що Тягнибок себе називає якимось іншим ім’ям? Ну то смішно! – Вернемся к нашим, точнее, Вашим деньгам. В интервью двухлетней давности Вы сказали, что все имена Ваших якобы спонсоров – это все ерунда, а на самом деле «Свободу» финансируют представители малого и среднего бизнеса. Так какую долю Вашего партийного денежного «фонда» сегодня дает вам малый и средний бизнес? – Все. – А если бы мы предложили Вам по областям озвучить ФИО людей, которые эти деньги дают, Вы бы согласились? – Без проблем. Я не раз це озвучую… –…с указанием сумм? – Ну, суми не суми, але…ну, наприклад, я вам можу сказати, що коли була президентська кампанія 2009 року і нас пресували – тіпа «хто вас там фінансує?», то ми тоді зібрали список, - правда, не всі погодились - але ті, хто погодився, були занесені до того списку. І я, приходячи на кожний ефір і очікуючи подібних запитань, мав цей список з п’яти аркушів друкованого тексту, де писалося прізвище людини, його фірма і сума, яку він вніс на рахунок партії. Окрім того, ви повинні зрозуміти: правильний фінансовий партійний менеджмент полягає не тільки в сумах. Він полягає в тому, що хтось, наприклад, дає свій офіс. От зараз той офіс на Саксаганського, який ми займаємо, - це наш член партії, який має бізнес в Хмельницькій, Сумській, Харківській областях і в Києві. – И что это за бизнес? Вообще, известный человек? – Я думаю, вам його ім’я нічого не скаже. Він працює в аграрному секторі. Він має кілька офісів, і цей офіс йому зараз не потрібен. – Имя его можете назвать? – Ні, от його ім’я без його дозволу я не можу назвати. Хоча він є членом партії. Але я вам пізніше поясню, чому не можу назвати. Тепер ще один приклад: інші члени партії дають свої автомобілі. От я зараз, наприклад, їжджу на автомобілі, який є власністю вашого колеги Ігоря Мірошниченка. Який, окрім того, що він журналіст, займається бізнесом – здається, будівельним. І він мені сказав: я тобі можу дати свою машину, щоб ти їздив. І я собі їжджу. Завтра він скаже: віддавай назад – я віддам назад. Але знайдуться інші, які дадуть. Ось вчора в офісі знову таки ваш колега задавав мені подібне запитання, і сидів там депутат від «Свободи» в одній з рад. Я кажу цьому журналісту: от я вам наводжу конкретний приклад, це - людина, яка займається постачанням в Україну поліграфічної продукції. Інша людина в Західній Україні є у нас власником друкарні, ще один член партії займається постачанням газетного паперу. Тобто люди вносять свій внесок в партію конкретними справами, хтось дає карточку на бензин, хтось може дати грошима. Отже, сказав я його прізвище, журналіст його записав, а я повертаюсь до нього і кажу: Олег, то якби нічого, що я назвав твоє ім’я? Він на мене дивиться і каже: «Та в принципі нічого, але ти розумієш…може, ви не пишіть моє прізвище?». Він знає, що як появиться його прізвище, то на другий день прийде податкова. І я не просто думаю, що так є, а воно так є точно! Коли, наприклад, на минулих виборах Мохник (заместитель Тягнибока в «Свободе» - «Обком») на радіо «Ера» назвав прізвище того ж Андріана Гутника – тоді знищили його бізнес! Є зараз ситуація і у Хмельницькій області. Там конкретно виступили наші хлопці, назвали зловживання губернатора. Він вкрав землю, цей Ядуха, причому - наглі типи! - вони крадуть землі, але раніше їх на підставних людей записували, а зараз записали на свою дочку, жінку, пороздерибанили між своїми заступниками, ну взагалі безпрєдєл! І от на сесії обласної ради наші чотири депутати взяли і назвали. На другий день податкова і пожежна до всіх без виключення підприємців приїхала! Приїхали до всіх без виключення підприємців, які є у Хмельницькій обласній організації «Свободи»! І конкретна є вказівка: «ваш бізнес помножити на нуль». Про Львів вам розкажу. Після подій 9 травня, після наїзду на губернатора Цимбалюка – то саме. От зараз у Львівській області немає жодного підприємця з «Свободи», який би або не закрив свій бізнес, або за великі гроші не спробував би вирішити свої проблеми, аби від нього відчепились. – Но ведь львовская организация у Вас – одна из самых серьезных. Как выживаете? – Ну, отак і виживаємо, тому що є люди, які, незважаючи на той тиск, усе одно допомагають. Так і виживаєм! Щоб ви розуміли: навіть маючи велику кількість депутатів, нам непросто себе захистити. Наприклад, на Волині була ситуація, коли настільки запресували одного бізнесмена: почали тиснути на його родину, дружину, на дітей почали тиснути. І тоді він просто тупо прийшов, поклав заяву на стіл і сказав: «Всьо, я складаю з себе депутатські повноваження. Бо інакше, якщо я цього не зроблю, вони мене просто…» – Как так выходит: на Ваших партийцев повсюду давят, а на Вас лично - не давят? – А я бізнесу не маю. І ви ж зрозумійте, я голова партії, я є публічною людиною. Але хай попробує хтось на мене тиснути! Будь-який тиск на мене сьогодні - то є публічна інформація. Минулого року мене викликали в прокуратуру десятки разів. Я ходив у міліцію на допити кожний місяць – по різних ситуаціях. Але кожен мій похід в міліцію – це, звичайно, повідомлення журналістів, оприлюднення тієї інформації і мої коментарі з цього приводу. – То есть получается, Вам таким образом делают рекламу? – Так, в певній мірі це реклама. Якщо я щось скриваю, то це мені б’є не на користь. А коли я приходжу і описую, який слідчий зі мною говорив – а я ж-то юридичну освіту маю, – коли мені садять якогось шмаркача і він починає там шось понтуватися і пальци вєєром розставляти, то я і без адвокатів можу поговорити з ним на тій мові, яку він розуміє. А потім я можу це в Інтернеті викласти, на блозі своєму можу показати листи, які вони мені пишуть – повістки з орфографічними помилками. Кілька раз я у себе на блозі виставив ці повістки – після того вони мене перестали запрошувати. – А уберегать своих партийцев такими же методами? Назвать имена – все равно те, кому надо знать, давно уже знают! – Послухайте, я ті прізвища називав вже десятки разів! І ті люди мали проблеми… Я знаю одне: що навіть, якщо я оприлюдню ці прізвища вам, і ви на «Обкомі» їх напишете, то це не значить, що перестануть говорити про наших «олігархічних спонсорів». Це називається «чорні піар-технології»: коли нам нема що закинути, то починаються такі міфи про наше фінансування. А чому нікого не цікавить, як фінансують інших? Їх так само не називають! Знаєте, я не хочу вам полегшувати роботу. Будь ласка, візьміть список депутатів Львівської обласної ради, список депутатів Львівської міської ради – і ви найдете всіх, хто вас цікавить! Те ж саме з депутатами Київської, Хмельницької, Чернівецької, Волинської, Рівненської і Тернопільської обласних рад. – Получается, что Вы составляли свои списки из представителей бизнеса? – Ні, так воно виходить. Просто в партії є значна частина – десь відсотків 25 – людей, які представляють дрібний та середній бізнес. Тобто ми не просто говоримо, що захищаємо середній клас, а ще й в своїх лавах тримаємо представників середнього класу. При цьому в списки люди попадали не за те, що вони могли дати якісь гроші. Ніхто там не попадав через те. Просто так сталося, що партійні активісти в тому числі є бізнесменами. Ми дуже строго за тим дивимося, ви берете любого, і до списку не попав ніхто, хто не пройшов через клеєння листівок або роздавання газет в наметах. Ніхто не попав у списки без того, щоб він не виходив на акції, не стояв з прапорами, не кричав лозунги, або не виїжджав до інших регіонів, допомагаючи нашим побратимам. У тому є суть нашої партії, вона є ідеологічною. Ми не допускаємо до керівників місцевих організацій людей, які були б такими відвертими кар’єристами і кон’юнктурниками. Як підтвердження моїх слів зважте на те, що ми ж не маємо «тушок-зрадників». Здавалося б, якщо людина прийшла за гроші, її би зараз стопудово «регіонами» перекупили. Ви що думаєте, до наших людей не підвалюють з заманливими пропозиціями? – А может быть, «регионалы» просто брезгуют брать Ваших к себе? У них ведь тоже своя специфическая этика… – (Раздраженно) Да ладно – «брєзгують», да не розказуйте! Їм голоси потрібні! Вони б із радістю! От поїдьте до Хмельницької області і поспілкуйтесь з нашими депутатами. Коли Ядусі тому з Партії регіонів наші врізали, - то поспілкуйтесь, чи тепер «брєзгують» вони чи «не брєзгують». Вони прийшли і нашим бізнесменам «конкрєтно» сказали: «ми вас будемо тиснути до того часу, поки ви не перейдете в більшість». Так виходить, що «не брєзгують», хочуть, щоб наші перейшли в більшість? А наші їх послали на три букви!.. Читайте во второй части интервью: что общего у политики с урологией; почему Ирина Фарион - «не ведьма», правда ли, что в киевской квартире Тягнибока – 16 комнат, и многое другое.
|
|
Олег Тягнибок в интервью «Обкому» рассказал о том, на чьей машине он ездит, в чьем офисе сидит, кто дает деньги на «Свободу» и почему нежелательно называть имена этих людей.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|