 |
|
|||||
|
|
ПРЯМАЯ РЕЧЬ «Треба реально бути готовими до вуличного революційного спротиву…»
(Окончание. Первую часть читайте ЗДЕСЬ) – Из Ваших ответов следует, что никто из крупнейших украинских олигархов «Свободу» не финансирует. – Так. – А как Вы сами думаете, почему именно о Вас говорят, что Тягнибок и его партия живут на деньги олигархов? – А може, саме тому, що так не є? Знаєте, чим більша брехня, тим більше хочеться в неї вірити. Знаєте, мені зараз про те не дуже коректно говорити (враховуючи певні політичні моменти), але в боротьбі проти «Свободи» наші опоненти завжди використовували міфи. Ці міфи запускали в народ, активно жужжали певні проплачені жужжальники – по автобусах, по зупинках, дехто з політиків то «підтверджував» у певних політичних шоу – і формувалася певна політична думка. – Но суд у Симоненко по этому поводу Вы, кажется, выиграли? – Ми виграли суд у Симоненка, але то був ще один приклад того, що ми хоч головою об стіну можемо битися і говорити, що це не є так – але ж ми прекрасно розуміємо: українська політика – це джунглі, і там треба бути дуже жорстким, бо в ній поки що нема справедливих і чесних правил. Мені би так хотілося, щоб у нас такі правила були, коли ти потиснув людині руку, і той потиск руки означав би гарантію того, що твій партнер дотримається свого слова. Мені б дуже того хотілося б. Але українська політика є дуже жорстка. І на якомусь етапі ми зрозуміли, що раз так, то чому ми будемо бавитися у білих і пухнастих? Нас одразу зжеруть! Тому ми розуміємо, що оправдовуватися сенсу нема ніякого. Чим більше ми починали говорити, що «то не є так», тим більше для нас придумували інші міфи: наприклад, про те, що «Свобода» непрохідна». Ясно, що якщо не голосувати, то буде непрохідна! Чи ще один міф: «Свобода» – львівська партія». У нас вже 2000 депутатів по всій Україні, у нас фракція у Київській обласній раді; у нас депутати в Полтаві, Дніпропетровську, Чернігові, Сумах – але все одно дехто кличе нас львівською партією. Або ще одне: «Свобода» – то один Тягнибок». Та ми ж вже показали, що по тій самій Галичині ми майже всю мажоритарку виграли. Люди знають Михальчишина, Фаріон, Мохника. – Ну, после истории с детским садиком Фарион теперь знают все… – Та яка різниця, як знають?! Я думаю, що деякі додікі з політиків – вони мільйони витрачають, щоби такий садік отримати, щоби про них знали! Звичайно, що прекрасно знають Фаріон, – от і буде Фаріон другим номером в списку «Свободи». – Раз уж мы заговорили об Ирине Фарион, давайте коснемся языковой темы. В одном из интервью Вы сказали, что употребление украинского языка в прессе должно быть регламентировано; что если «титульная нация» на данный момент составляет 78% от общего количества граждан, то и 78% публикаций должно быть на украинском. Мы правильно все изложили? – Так, ми так вважаємо. - А что Вы будете делать с нашим изданием, когда придете к власти? – Ви можете бути виданням для російськомовного читача. Ви можете увійти у квоту 22%. – А если в эту квоту захочет войти большинство изданий? Вы же знаете статистику употребления языка в отечественной прессе. – А Ви послухайте вашу Лєну Бондаренко, яка… – …Лена Бондаренко – не наша… – …Добре, не ваша. Це я мав на увазі інших. Але що вона розказує: ми вам з барського плєча оставляєм 25%, і ви ще шось тут пінитеся?! Це при тому, що ми розуміємо: вони залишили нам 25% не українського, а вітчизняного продукту. І за вашим же твердженням, серед вітчизняного продукту справді україномовного – 25%. І оце нам, українцям, які б мали бути господарями на свої землі, Лєна Бондаренко з барського плєча подарувала 25% з 25% вітчизняного продукту. Це ж не просто ото ляпнула дєвочка – і всі про то забули! Це ж парламент проголосував! Тобто це позиція не її, а діючої влади! Коли «Свобода» прийде до влади, у нас все буде справедливо, чесно. А квоти, вони є всюди. Візьміть будь-яку країну світу – всюди є квоти і певний захист національної продукції. Ось Ви згадали Ірину Фаріон і дитячий садок. Я вам розкажу, що Ірина Фаріон розказувала в дитячому садку. Коли вона звернулась вже до батьків і вчителів, то розказала їм історію. Як вона, українка, в місті Львові вийшла погуляти разом зі своєю донькою Софійкою. І вони захотіли разом купити жіночий журнал. Її дитина була вихована в україномовному середовищі. І вони попросили кіоскера: «дайте нам усі жіночі журнали, які у вас є». І коли їм дали ці журнали, то дитина сказала: «мамо, а що це за журнали такі жіночі (Тягнибок перечисляет названия журналов, упирая на «ы» вместо русского «и» - «Обком») «НаталИ»? «ЛИза»?…то є від слова «лизати»? «ОтдОхни»?». От «класна» ситуація: у нас в Україні нема ні одного україномовного жіночого журналу! І моя дружина або такі, як вона… чи вони мають право, чи вони ізгої в тому суспільстві, бо вони є україномовні? А вони мають право прочитати рецепти, інші моменти, які жінок цікавлять, – українською мовою? Мають право. Тоді чому піднімається крик і ґвалт про те, що навіть теоретично можуть бути якісь репресії для російськомовного читача? Та повірте мені, коли при владі будуть націоналісти, то задоволені будуть всі! Ми ж не налаштовані принижувати когось… – Это Вы сейчас так говорите. А потом к вам набежит всякой сволочи… – А це вже Ваша суб’єктивна думка. А ми те, що кажемо, і що в нашій програмі записано, те й ми зреалізовуємо, і тим до речі відрізняємося від інших політичних сил. Ми – ідеологічна партія, яка є передбачуваною. Скажіть мені, будь ласка, що за 20 років моєї чи членів «Свободи» політичної діяльності було зроблено не так, як було написано в нашій програмі? Ми ж ніколи не йдемо на певні компроміси з владою. – Но 78% – Вам не кажется, что это слишком? – Але ж це все поступово! Ви ж повинні розуміти, що питання програми – це не таке: прийшли і одразу зробили. От ми кажемо, наприклад, що з корупцією треба боротися так-то й так-то. Це ж не є, що ми сьогодні прийшли, а завтра побороли корупцію. Для цього потрібно спочатку зробити реформи в судовій системі влади. Те саме з 78%. Ми ставимо мету і до цієї мети треба йти. А для того треба створити, наприклад, Комітет державної мовної політики, почати популяризувати українську мову. Більше того, я маю купу знайомих російськомовним людей з середовища російської інтелігенції, які мешкають на території України. Так вони самі того хочуть! Вони хочуть мати вибір, вони не хочуть, щоб їх зомбували! А Ви мені розказуєте, що то неможливо? Так сам політичний процес змінює ситуацію! – Вернемся к Ирине Фарион. Вспоминаю полуторагодичной давности митинг у стен Верховной Рады, где Ваша соратница выступала на одной сцене с Юлией Тимошенко. Хорошо помню это бешеную жестикуляцию, вскинутые кверху руки и гневные возгласы на всю округу. И 20% аудитории смотрели на Фарион с восхищением, а остальные 80% – преимущественно женщины – говорили друг другу: «Ну и ведьма!». – Ну, то їхня жіноча заздрість. Давайте я розкладу по поличках. По-перше, якщо серед тих, хто стояли, 20% сприйняли Ірину Фаріон, ми можемо бути тільки задоволені. Я вам вище говорив: нам достатньо тих 20%. По-друге, це був партійний мітинг і там були представники конкретних політичних сил. Звичайно, що коли вийшла Ірина Фаріон і всі побачили рівень представника «Свободи» (а до того всі розказували, що в «Свободі» – самі неуки, двієчники), то натовп був зачарований. – Да, Тимошенко она тогда затмила. Но затмить можно со знаком плюс и со знаком минус. – А як ви думаєте, як фанати Тимошенко тоді сприймали виступ Ірини Фаріон? Але я просив би вас…просто зараз ми якби ведемо певні перемовини з «Батьківщиною», і є не зовсім коректним, якщо я буду чіпляти такі делікатні теми. Я можу сказати таке: то був партійний мітинг, і люди на тому мітингу були налаштовані підтримувати тільки своїх лідерів. І дивлячись на інших лідерів, могли їх не сприймати і говорити всякі такі гадості. І якщо Ви вже кажете про жіночу реакцію, то, даруйте, жінки в натовпі можуть просто банально заздрити… Ви можете говорити будь-що, але головне те, що Ірина Фаріон виграла вибори до обласної ради чи не з найкращим результатом по Львівській області. До речі, по тому ж мажоритарному округу, де знаходився той злощасний садочок. Мені недавно передзвонили і кажуть, що було зроблено опитування по Львівській області: кого з депутатів Львівської обласної ради ви знаєте і кому найбільше довіряєте? Як Ви думаєте, кому мешканці Львівської області мешканці більше довіряють? Ірині Фаріон із великим відривом. Ви не сприймаєте того, що ця жінка відображає думки значної частини українського населення? – Но это же во Львовской области… – А ви поїдьте на зустрічі Ірини Фаріон в Черкаській області. Ви знаєте, ми часом собі думаємо, а чи не квиточки нам пора продавати на Ірину Фаріон. Подивіться як вона виступає в Київській, Чернігівській областях – і ви побачите скільки народу на її зустрічах. – А Вам не кажется, что это палка о двух концах? Страна у нас очень разная, и, возможно, та история с детским садиком подпитывает таких персонажей как Болдырев и Колесниченко. – Ну, ви взагалі некоректно ставите питання. Як можна порівнювати українську патріотку Ірину Фаріон з російськими націоналістами болдирєвими і колісніченками? – Ну ведь и у них есть свои сторонники… – …От хай їдуть в іншу державу (наприклад, в Росію), висловлюють там свої думки – і тоді вони теж матимуть своїх прихильників. Ірина Фаріон же ж не приїжджає в Росію з виступами, а чому ж тоді російські націоналісти можуть не тільки тут виступати, але й мати відповідні статуси? А Ірина Фаріон – це є людина високоінтелектуальна, глибоко переконана в своїх поглядах, людина, яка має доволі велике політичне майбутнє. І ви в тому переконаєтеся, тому що дуже багато людей їй вірять. А те, що ви кажете, що вона там руки скидала догори – ну і прекрасно! Вона ж то не спеціально робила, вона така є імпульсивна жінка. Ну так за то її, мабуть, шанують і поважають. Бо на мітингах не завжди важливо, що ти говориш, а важливо як ти говориш. А ви прийдіть на лекції Ірини Фаріон, поспілкуйтеся зі студентами. Вона ж доцент, вона викладає. Студенти ходять до неї на лекції і фанатіють від того, коли приходить Ірина Фаріон і їх вчить. – Вы упомянули о переговорах с «Батьківщиною». Скажите, речь идет о тактических переговорах с упором на ближайшее время или о предвыборных договоренностях? – Я думаю, що коли деталі перемовин зашвидко виходять назовні, в пресу, це дуже часто може привести до неуспішного завершення. – Но ведь Ваш электорат имеет право знать, что происходит. – Мій виборець знає те, що виборець дійсно повинен знати. Він знає, що на сьогодні ВО «Свобода» входить в Комітет опору диктатурі, він знає, чому «Свобода» жорстко розкритикувала парламентську опозицію щодо їх голосування за закон про вибори. І виборець знає, що «Свобода» вважає найефективнішим методом боротьби з тим режимом похід на вибори трьома колонами різних ідеологічних сил, спільне взаємонепоборювання, координація спостерігачів і юристів, стратегію спільної боротьби, розподіл мажоритарних округів і, найголовніше – стратегію боротьби після перемоги. І мій виборець знає, що «Свобода» переконує своїх партнерів в тому, що нам треба готуватися не тільки до виборчої кампанії і ділити округи, нам треба реально бути готовими до можливого вуличного революційного спротиву у випадку програшу Партією регіонів виборів і їхньою реакцією на цей програш з можливим силовим варіантом. – К вопросу о возможном уличном сопротивлении. Понятно, что сидящие сейчас в СИЗО Тимошенко и Луценко для Вас, по большому счету, – чужие люди. Однако представим себе, что все происходит так, как вы говорите: ПР проигрывает выборы и переходит к силовому варианту удержания власти. При этом в результате уличных беспорядков за решетку попадают тысяча ваших побратимов из ВО «Свободы», Вы лично готовы взять оружие и пойти их освобождать? Или, как в случае с голодающими, скажете, для этого есть специальные люди? – Ну, чергове Ваше провокаційне запитання… – Эта провокация может стать явью. – Давайте так. Для чого щось говорити, рвати на собі сорочку, бити себе в груди і казати «я так зроблю»? Краще це зробити. Зробити, коли прийде час. Будьте певні, що якщо прийде час і необхідність взятися за зброю (тут справа не тільки в одному Олегові Тягнибоку, а й у всіх патріотах) – рука не дрогне. Дай Бог, щоб того часу не було. Бо ми знаємо, чим це все може завершитися. Але, власне, для того ми і намагаємося зреалізувати всі методи парламентської боротьби, щоб питання революційного протистояння не відбулося в Україні. Бо Ви ж самі бачите, яке в Україні зараз є соціальне напруження. І якщо це почнеться, то невідомо, чим воно може завершитися і кому воно все може стати на руку. В Україні це абсолютно непередбачуваний процес. Люди є ображені… – К вопросу о том, что рука не дрогнет. Не подскажете, где Вы были 9 мая прошлого года, когда во Львове произошли известные всем столкновения с участием «Свободы»? – 9 травня в перших рядах очі в очі з ОМОНом стояли моя дружина, старша донька, мій син дістав палкою по хребті, потім ходив із шрамом. – А где были Вы? – Я? Напевно, в Києві був. Десь катався… катався по Україні. – Не на отдыхе ли? – Ні. – Точно? – Точно. Ну я знаю, що хтось писав, що я десь на якихось островах був чи в Греції. – Нам говорили, что Вы в это время отдыхали на Крите… – Це брехня. Тим більше, що ви це все можете перевірити, нема проблем. Подивіться вильот, прильот, штампи в паспорті. Зрештою, можна довідатися у готелях. Я тоді був в Україні, але не пригадую, де конкретно. І не був ані на Кріті, ані…я взагалі ніколи там не був – ні на Кріті, ні в Греції. І це легко перевірити. – С партийным офисом мы разобрались (он принадлежит бизнесмену-однопартийцу), с машиной, на которой Вы ездите, - тоже. А что скажете о Вашей киевской квартире? – А це моя приватна квартира. – Можете сказать, сколько там комнат? – Чотири. – А нам говорили, что их то ли 16, то ли 17… – Якщо ви квартиру на 16-17 комнат, ми її продамо разом и 50 на 50 поділимо прибуток від тієї квартири чи пентхаузу. Дивіться, пропозиція відкрита. А живу я на Харківському масиві, напроти сміттєпереробного заводу. Це квартира, яку я отримав, коли був народним депутатом України. 4 кімнати через те, що склад моєї сім`ї – це дружина і троє дітей. Панельний будинок, 14 поверх, будинок не новий, квартиру мені дали тому, що хтось з тих депутатів, які раніше жили в цій квартирі, поїхав працювати в Кабінет Міністрів. - То есть семья живет в столице? - У Львові. Я сюди приїзжаю…ви розумієте, я ж постійно в роз`їздах. Тобто я, в принципі, живу в машині. В мене в машині 3 костюма, купа білизни, шкарпеток, теплі мешти, теплі черевики, щоб я зараз міг переодягнутися…
|
|
Во второй части интервью Олег Тягнибок рассказал, где он был 9 мая прошлого года, почему женщины завидуют Ирине Фарион, а также при каких условиях он готов взять в руки оружие.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|