 |
|
|||||
|
|
Центризбирком не только бюллетени считает, но и метры квадратные в самом центре Киева В «Обком» поступило заявление пресс-службы Центральной избирательной комиссии Украины: «Що стоїть за конфліктом навколо одного об’єкту Досить широко вживаний вираз „Бідну науку знову ображають” вирішили цього разу використати з вигодою для себе представники Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості (УкрНДІЦП), знайшовши „гонителя” в особі Центральної виборчої комісії. Не встигли для ЦВК відшуміти відомі виборчі баталії, як на обрії неочікувано з’явились господарсько-побутові. Останнім часом набули відверто спекулятивного характеру події та розмови навколо будівлі, розташованої на вулиці Лютеранській, 20 у Києві, яку Урядом України передано в оперативне управління Центральній виборчій комісії. Вважаємо за необхідне, аби припинити будь-які домисли та інсинуації, довести до відома громадськості факти, що дадуть повне уявлення про реальний стан справ. Центральна виборча комісія України нині розташовується на площі Лесі Українки в адміністративному будинку, що належить Київській обласній державній адміністрації. Робочі площі ЦВК орендує, розташовуються вони на різних поверхах приміщення, зокрема другому, третьому, четвертому та шостому, сусідячи з кабінетами комітетів Верховної Ради України. Брак робочих приміщень Комісія гостро відчуває навіть у період поза виборами. Сьогодні у 74 кімнатах, які має у своєму розпорядженні ЦВК, розміщено 210 працівників, велику кількість необхідного оргтехнічного обладнання. Окрім цього, під час виборів до роботи додатково залучаються (на умовах укладання трудових угод) ще близько 80 осіб – фахівці та експерти з питань зв’язку, документалістики, права, інформаційних технологій тощо. Остання виборча кампанія 2004 року засвідчила, що працювати й вирішувати актуальні питання доводилось у ряді випадків просто в коридорах. Реальна потреба Комісії в додатковій робочій площі, визначена по мінімуму, складає щонайменше 1 600 квадратних метрів Про необхідність збільшення робочої території для центрального органу влади, який забезпечує організацію й проведення виборів у державі, мова ведеться давно. Одним з варіантів розв’язання проблеми було сподівання, що комітети Верховної Ради незабаром переїдуть у новозбудовані приміщення парламенту і вивільнять додаткову площу для Комісії. Проте цього не сталося, вирішення питання відкладається на невизначений термін, незважаючи на завершення будівництва адмінбудинку на вул. Садовій та відселення частини комітетів Верховної Ради на вул. Велика Житомирська. 9 липня 2004 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням передав в оперативне управління Центральної виборчої комісії будівлю по вулиці Лютеранській, 20, де розташовувався згаданий науково-дослідний інститут цукрової промисловості. При цьому самому інститутові також було виділено приміщення для переселення. Варто зазначити, що будинок на Лютеранській, є досить старим, 70 відсотків його потребують капітального ремонту, більше того – сам стан приміщення визнано аварійно небезпечним. Однак це не завадило об’єкту після розпорядження Уряду раптом стати надзвичайно бажаним для багатьох. Добрий десяток різних організацій протягом останніх півроку прагнули в той чи інший спосіб скасувати розпорядження Уряду і самим стати власниками. Але пальму першості в боротьбі за будинок тримає сам інститут цукрової промисловості. Останньою спробою стала недавня заява народних депутатів України – членів фракції Народної партії про те, що, мовляв, знищується матеріальна база інституту, оскільки там „дороге обладнання”, яке не можна переміщувати, а інститут начебто виселяють в нікуди, в недобудоване приміщення за межами міста. Проте реальні факти свідчать, що суть проблеми далеко не в обладнанні. Правда в тому, що НДІ цукрової промисловості не дислокується у будинку одинаком, а давно вже „проріс” цілою низкою сусідів-орендарів. І дуже схоже на те, що саме вони є внутрішнім двигуном протестів проти переселення і закликів не ображати „бідну науку”. При тому, що нині їх перебування в цьому приміщенні є абсолютно незаконним. Адже відповідно до положення пункту 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року № 5-93 „Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежилих приміщень, що перебувають у державній власності” договори найму (оренди) з користувачами цих будинків і приміщень вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів. Варто поінформувати громадськість про те, що ще у вересні 2003 року Фонд державного майна України згідно із зверненням Служби безпеки України здійснив перевірку правомірності надання в оренду комерційним структурам державного майна та використання орендних платежів посадовими особами Українського НДІ цукрової промисловості. І от які факти були виявлені. Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості, який є державною науковою установою, починаючи з 2000 року, уклав договори на оренду площ у цьому приміщенні з 26 підприємствами, установами та організаціями. Переважна більшість цих організацій мають короткі абревіатури на кшталт ПП (приватне підприємство), ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ЗАТ (закрите акціонерне товариство), СП (спільне підприємство), тобто є комерційними структурами. На час перевірки в інституті працювала 121 особа, загальна площа установи, згідно з поданими документами, складала 6022 кв. м, в оренду 5 державним підприємствам було здано 770,8 кв. м, 21 комерційній організації – 1418,98 кв. м. (принаймні, за офіційними даними). Відповідно до чинного законодавства державна установа, якою є цей науково-дослідний інститут, має здійснювати певні відрахування від надходжень за оренду до державного бюджету. У 2000 році інститут одержав орендної плати 321 тис. 300 грн. До державного бюджету перерахував 0 грн. Наступного 2001 року заробив на оренді вже 373 тис. 800 грн., але „поповнив” бюджет на той же 0 грн. 2002 рік приніс інститутові 411 тис. 200 грн. орендної плати, з яких держава так само нічого не побачила. І лише в 2003 році науковий заклад, хоч і отримав менший, ніж у попередні роки, дохід у розмірі 233 тис. 300 грн., таки поділився з держбюджетом сумою в 8 тис. 500 грн. Намагаємось не коментувати, але з цифр видно, що далеко не таким уже й бідним був протягом 2000-2003 років цей науковий заклад. Нехитра арифметика свідчить, що з 2000 по вересень 2003 року орендар, тобто інститут цукрової промисловості, отримав 1 млн. 329 тис. 600 грн. за здані площі, перерахувавши за цей час до держбюджету аж 8 тис. 500 грн. В довідці про результати перевірки зазначено, що бюджет внаслідок порушення вимог Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а також недотримання методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна недорахувався від установи 390 тис. 380 грн., чим завдано значних збитків державі. Та й не дивно. Можливо, ще й ця цифра потребує уточнення. Адже відповідно до укладених договорів оренди окремі площі в цьому приміщенні тримають рекорд дешевизни в столиці. Так, 167,5 кв. м під офіс дістались одному ТОВ за ціною 1,3 грн.(!) за квадратний метр, іншому ПП – по 6,27 грн. за метр, є також розцінки 9 грн. 60 коп., 10 грн. 18 коп., 12 грн., 15,68, 16, 61 грн. І це в самісінькому центрі міста, в кількох сотнях метрів від Хрещатика! Певно, багато хто позаздрить фірмам, яким пощастило знайти площу так задешево. Цікаво, коли звільнялись площі для орендарів, як переміщувалось оте згадуване дороге обладнання? Чи не після того воно стало нетранспортабельним? Звичайно ж, НДІ цукрової промисловості не виселили на вулицю, йому виділено приміщення на вулиці Булаховського. І це аж ніяк не за межею міста, як про те говорять ображені, а в районі Академмістечка, поруч зі станцією метро, де розташовані чимало подібних наукових закладів. Але хто ж хоче добровільно полишити „центрове”, а головне – прибуткове місце? От і піднімаються час від часу хвилі „масового невдоволення”. Проте цілком очевидно, що за ними стоїть не що інше, як банальне прагнення в будь-який спосіб не втратити свого зиску. Не забуваючи при цьому прикриватись інтересами держави і науки. Тому Голова Центральної виборча комісії Ярослав Давидович, інформуючи громадськість, звертається до керівників і представників окремих центральних органів виконавчої влади з закликом припинити будь-які спроби безпідставно дискредитувати ЦВК, а натомість керуватись в оцінці ситуації чинним законодавством, зокрема розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2004 року та згадуваним уже Декретом Кабінету Міністрів України».
|
|
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|