|
|
И.о. начальника Львовской милиции рассказал о «конченом беспредельщике Билоконе»
И.о. начальника Львовской милиции генерал-майор Виталий Максимов в интервью рассказал о экс-министре МВД Николае Билоконе: – Це був “бєспрєдєльщик кончений”. Навіть якщо він подасть позов до суду, я мушу це сказати. Для нього немає нічого святого. Спершу мені надійшла пропозиція тихенько піти. Коли відмовився, прийшли люди, сказали, мовляв, “грошеняток” треба. Це були серйозні люди, рівня заступника міністра МВС. Однак я категорично відмовився платити. Після того на два тижні скерували до Тернополя десять осіб зі штабу МВС. Про специфіку роботи штабу довго розповідати, але коротко можна охарактеризувати їх так: це люди, які копають, копають і ще раз копають... Я думаю, розумієте, що саме. Два тижні вони шукали приховані від обліку злочини. В тій міністерській бригаді знайшлася порядна особа, яка точно сказала, що замовлення було тільки щодо мене. Вони мали завдання знайти як мінімум 300 прихованих злочинів. Така практика в них уже була. Я пам’ятаю, таким чином збувалися начальника в Дніпропетровську, там знайшли 750 прихованих. Стосовно інших, то 500, то 400. Оскільки то була маленька область, то поставили межу всього на триста. За два тижні вони знайшли лише вісім не облікованих злочинів. Я їх знаю напам’ять. Це крадіжка курки, колеса, якийсь напис на лікарні. Тоді лікарі викликали міліцію, потрібно було зареєструвати злочин, але поки підоспіли правоохоронці, хтось замалював цей напис. Також була крадіжка машини. Щоправда, через дві години автомобіль знайшли. Того потерпілого пізніше так розпитували, що далі нікуди... Таких було вісім злочинів. Після того вони тихенько поїхали. Через декілька днів викликають мене в міністерство. Білоконь на той час був недоступним. Начальникові УВС до нього потрапити – неможливо. Мусив записуватися на прийом. Ба більше, необхідно було ще й обов’язково сказати, в якому питанні. Лише після того, як його клерки в приймальні доповідали, міг прийняти. До речі, за весь час, скільки Білоконь там був, хоча й були важливі питання, я жодного разу до нього так і не потрапив. Знаю, що більшість начальників УВС також так і не заходили до його кабінету. – Що тоді відбулося в міністерстві? – Мене викликав перший заступник Білоконя і сказав: “Так і так, розумієте, прийшла нова команда, нові критерії...” Я знаю, яка в них була лінія. Спершу знімали з посад начальників УВС, на яких мали компромат. Білоконь, працюючи в адміністрації президента, мав доступ до інформації, яку надсилали Служба безпеки, МВС. Він мав певну кількість матеріалів на деяких начальників УВС. Відтак перша партія, на яких мали компромат, для прикладу, володіння 20% акцій зводу тощо, пішла. Інших звільнили за те, що вони повністю “завалили” роботу в області. Мене ж зарахували до третьої партії – звільнення “по бєспрєдєлу”. Сказали, що не підходжу за критеріями. Я й запитую: “А які ж критерії? Професіоналізм, порядність? Скажіть”. Щоправда, в нього на столі була заготовлена газета “Репортер”. У ній декілька разів виходили замовлені матеріали про мене, коли тривала ця епопея. Каже: “Про вас пишуть?” “Ну, і що пишуть? – запитую. – Що я стрілявся, як деякі начальники УВС. Я подав позов і законно виграв один суд, другий. В одній справі 15 тис. гривень, в іншій 25. Усі гроші віддав дітям у школи та коледжі. Що я поганого зробив?” Він каже: “Ну, та ми просто так. Хочемо, щоб ви знали, що ми про це знаємо”. “І що? – знову запитую. – Що, мало про всіх пишуть?” Каже далі: “Ви не підходите”. Не підходжу – то не підходжу. Відразу сказав писати рапорт. Я відмовився. “Тоді ми вас так звільнимо”, – зазначив він. Уже було заготовлено бланк. Дає й каже: “Ознайомтесь”. Я читаю його і сміюсь. Кажу чесно, дуже добре запам’ятав цей момент. Смішно було з того, що у фабулі наказу розписують ці вісім злочинів. Написали б щось інше, а то про курку і колесо. Результативна частина – “за прорахунки звільнити”. Я кажу: “Вам, першому заступникові міністра, не соромно підписувати такі накази? Я за останні 12 років не мав жодного покарання”. На всі сто відсотків знаю, що такого начальника УВС, який не мав покарань, більше не було. Щоправда, знаю й таких, які мали покарання, але через місяць їм уже вручали й медалі, й ордени. Каже: “Ну, так треба”. Треба, то треба. Написав, що з рішенням наказу не згідний, підписався і пішов.
|
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку |
|