Сьогодні для України настав час величезної відповідальності.

Чи здатна Верховна Рада в цих умовах виконувати свої базисні функції?

Було би фарисейством заперечувати, що український парламентаризм сьогодні серйозно хворий. Небажання не тільки зрозуміти, але і слухати і чути один одного, претензії на монопольне володіння абсолютною істиною в останній інстанції укупі з неповагою до опонентів і постійним втручанням ззовні призвели до того, що парламентський процес став безглуздою сумішшю прикрих помилок, упертого неуцтва, шкурницького егоїзму і політичних непорозумінь.

Все це призвело до того, що кризу, яка фактично застала нас зненацька, ми зустріли і непідготовленими, і роз'єднаними. Ми не змогли стрімко, як того вимагали обставини, виробити програму її нейтралізації. Дуже багато сили і часу доводилося витрачати на подолання опору з боку політичних сил, які відверто саботували всі позитивні починання уряду, без кінця жалили особисто Ю.Тимошенко і інтригували проти її команди.

Але сьогодні не час концентруватися на минулих образах, мабуть, як ніколи раніше, потрібне об'єднання всіх, від кого залежить подолання загальної, такої, що не має кольору і політичної орієнтації проблеми – економічної кризи.

Єдиним сенсом існування влади, законодавчої зокрема, є те, наскільки вона корисна суспільству, наскільки вона здатна захистити його інтереси. Якість влади визначається її реальними можливостями щодо захисту і реалізації життєво необхідних інтересів кожного громадянина України і українського суспільства загалом.

Як свідчить старовинний афоризм: «Влада не повинна обіцяти своєму народу раю на Землі, але вона повинна не допустити на ній пекла». Сьогодні не час воювати і руйнувати. Нащадки не пробачать нам, якщо залишимо ним зруйновану, знесилену, кинуту країну.

Пройшов час політичних й ідеологічних розбіжностей. Як було написано в одному шанованому українському виданні, що новітня історія України не знає жодного випадку дотримання політичних домовленостей.