26 марта


14:53

У Києві скасували анонсовану півторадобову комендантську годину. Перехід на “літній час” ще не скасовано

12:38

Україна переводить стрілки на годину вперед, у Києві - комендантська година на півтори доби

21 марта


12:42

21.03.2022 у Києві та області на півтори доби вводять "посилену" комендантську годину

15 марта


15:06

У Києві та області знову запроваджують комендантську годину на півтори доби

11 марта


17:53

Міноборони РБ: інформація про ракетний удар по білоруському селу - фейк. Проте вторгнення в Україну готується

16:31

Російські літаки зайшли з території України і нанесли вогневе ураження по населених пунктах у Білорусі

15:58

Міністр оборони України звертається до народу Білорусі

22 мая


12:44

Операція «Гірдон»: Гіркін усім задоволений, а Гордона вважає дурнем, мерзотником, майже го…доном

14 мая


15:42

Окупанти «ізолювали» у Донецьку обвинуваченого у справі МН17

17 сентября


12:33

Гончарук прокоментував свій коментар щодо ПриватБанку

10:18

Прем’єр Гончарук не виключає «компроміс» із Коломойським щодо ПриватБанку

09:12

«Слуги народу» пропонують змінити закон «Про столицю» і провести вибори мера Києва у грудні

08:58

Будинок колишньої глави Нацбанку Гонтаревої спалили

08:40

Дoба ООС: один наш військовий загинув, двох поранено

16 сентября


17:28

Після програного Зеленським парі чиновників міської ради Дніпра оголошено в розшук

17:07

Скасовано постанову Матіоса про «засекречення» декларацій військових прокурорів

12:55

І цього тижня Зеленський не зможе відібрати у Авакова Нацгвардію

12:23

Бюджет-2020 презентують нардепам у п’ятницю

12:11

Посольство США сподівається, що нова ЦВК буде не гірше той, що розігнав Зеленський

11:59

Богдан - о фракції «Слуга народу»: там є «божевільні, психічно хворі»

08:41

Доба ООС: поранено одного військовослужбовця

15 сентября


17:27

Рада отримала проект держбюджету-2020

09:03

Доба ООС: обстріли не припиняються

14 сентября


14:59

Зеленський наклав вето на Виборчий кодекс з відкритими списками

08:50

Доба ООС: поранено вісьмох наших військових

13 сентября


18:44

У Кремлі наполягають: спочатку фіксація «формули Штайнмайера» - потім «нормандська» зустріч

17:26

Для Коломойського відкрилося «хороше вікно»: крізь нього він бачить вихід із ситуації з ПриватБанком

16:52

Меру Дніпра не пробачили вигране у Зеленського парі: у міськраді обшук

13:58

Порошенко прийшов на допит до ДБР – ДБР прийшло з обшуком до банка Порошенка

13:34

Стало відомо, під приводом чого намагаються вилучити у ПриватБанку документи, «пов'язані з юридичним захистом банку»

Еврей Допа как-то по-дебильному написал, что уничтожение всего украинского – это национальная идея Украины

И Янукович – пророк ее…


Глава Харьковской облгосадминистрации Михаил Добкин написал (во всяком случае, принято считать, что фамилия под статьей обычно соответствует фамилии настоящего автора статьи) для информагентства УНИАН статью «Контуры национальной идеи Украины». Приводим этот программный украинофобско-януковичефильский бред полностью в оригинале, заранее извиняясь за размер цитаты:

«Коли наші онуки вивчатимуть в школі історію України, за своїм значенням для розвитку країни 1991-й і 2010 роки стоятимуть в одному ряду. У 1991-му український народ здобув незалежність. У 2010-му - нарешті, наблизився до усвідомлення місця і ролі своєї держави в сучасному складному конкурентному світі.

Цілі розвитку української держави і запропоновані засоби їх досягнення, які сформулював Віктор Янукович, знайшли відгук у переважної більшості громадян України. Схоже, суспільство все-таки вичленило ту «універсальну ідеологію», яка здатна виступити основою для формування консолідованої української нації. По суті, йдеться про те, що на наших очах і з нашою участю викристалізовується національна ідея України.

Українське суспільство йшло до цього майже два десятки років. Йшло зигзагом, «на дотик», послідовно закликаючи на вищий державний пост то «ідеолога», то «технократа». Кожного разу воно виносило свій вердикт їх роботі за допомогою, образно висловлюючись, «голодного» або «ситого протесту». Проте, рівень залишався пройденим, а країна відкривала для себе ще одну з обов`язкових складових успішної держави.

У 1991 році на хвилі «ідеологічного бунту» першим Президентом незалежної України став Леонід Кравчук, який прийшов до влади з вистражданою поколіннями ідеєю створення суверенної української республіки. Свобода і незалежність були здобуті, українці отримали право пишатися статусом громадянина своєї власної країни. Проте за цей високий статус довелося розплатитися жорстокою соціально-економічною кризою, на боротьбу з якою суспільство закликало «технократа» Леоніда Кучму.

Прийшовши до влади на хвилі «голодного протесту», Леонід Кучма протягом двох термінів успішно втілював в життя ідею «порядку», а потім - «добробуту». Були створені основні інституції держави, закладені основи стабільного соціально-економічного розвитку країни. На 2005 рік економіка України показувала найвищі темпи в Європі. Проте разом з цими безперечними плюсами існував і серйозний мінус. Був втрачений найважливіший компонент: суспільство більше не відчувало перспектив свого статусного зростання.

Добробут народжує амбіції. У повній відповідності з відомою пірамідою потреб Маслоу, досягнутий рівень добробуту почав сприйматися як даність, а його подальше підвищення - як природний обов`язок влади, незалежно від персоналій, які її складають. Власне економічний розвиток, який на певний час став кінцевою метою, перестав нею бути - воно знову набуло значення засобу для досягнення певної вищої, привабливішої і амбітної мети розвитку українського суспільства. Проте цілі ці на той момент так і не були сформульовані. Визрівав новий «ситий протест», який досяг своєї кульмінації до президентських виборів 2004 року.

Влада пішла на ці вибори з традиційною соціально-економічною риторикою. На противагу цьому, відчуваючи потребу суспільства в статусному зростанні і розуміючи, що найпростіший спосіб її задоволення лежить в залученні до якої-небудь авторитетної зовнішньої спільності, «помаранчеві» ідеологи Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко вийшли до людей з перспективою негайного отримання європейської ідентичності.

Виборці південного сходу країни протестували проти використаних «помаранчевими» технологій політичної боротьби, але сама ідея «євроідентичності» була приваблива і для них, особливо для найбільш соціально успішних представників середнього класу. Про це свідчило хоч і не довге, але різке зростання рейтингів Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко одразу після інавгурації.

Таким чином, незалежно від того, чи оцінювати події 2004 року як демократичні вибори або неконституційне захоплення влади, в той період українське суспільство визначило ще один важливий, необхідний компонент ідеології свого розвитку - наявність національної амбіції.

Якби, озброївшись цією ідеєю, Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко зуміли зберегти систему державного управління і забезпечили подальше соціально-економічне зростання, Україна, справді, цілком могла розраховувати на швидкий прорив в європейському напрямі, і сьогодні посаду Президента країни, напевно, займав би один з них. Проте вони пішли іншим шляхом. За п`ять років «помаранчевий проект» повністю звироднів, і причини його краху не зводяться лише до проблеми виконавців, які вкотре довели суспільство до стану «голодного протесту».

Зокрема, з одного боку, були втрачені вже освоєні ідеї «порядку» і «добробуту». Прожектерство і управлінська безсистемність «помаранчевих ідеологів» повернули Україну до маргінальних часів здобуття незалежності. Несподівано для себе люди знову були вимушені шукати відповіді на питання, як тепер заробляти на життя і хто з далеких «богів» з Печерських пагорбів сьогодні головніший. Але що ще істотніше, відбулася деконструкция самої ідеї «статусу громадянина власної країни», в якій полягав початковий сенс отримання державності.

Показове прагнення Європи дистанціюватися від вогнища нестабільності, яким тепер була Україна, означало очевидний провал ідеї «євроідентичності». Намагаючись компенсувати цей удар по національних амбіціях, який найгостріше переживали виборці на Правобережній Україні, Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко не знайшли нічого кращого, як здути порох з концепції етнонаціональної держави. Тим самим був порушений базовий «суспільний договір», який містився в Декларації про державний суверенітет України.

За Декларацію віддали свої голоси представники різних національностей і культур. Вони сформували народ України і погодилися спільно створити Українську державу. При цьому було зафіксовано, що держава сприяє відродженню національної української культури, але не на шкоду і не за рахунок інших національних культур, право на вільний розвиток яких гарантувалося цим документом.

До тих пір, поки вище керівництво країни дотримувалося Декларації, Україна розвивалася відповідно до сучасної європейської традиції як мультикультурна і поліетнічна республіка і не мала натяку на якесь протистояння на національно-культурному ґрунті. Більш того, ми мали взаємнопроникаюче соціокультурне середовище, в якому поширення української мови і культури не зустрічало якихось перешкод, а тим більше опору чи відторгнення. У суспільстві, зокрема на південному сході країни, відчувалася справжня мода на українське, завдяки якій молодь, еліти прагнули підкреслити свою самоідентифікацію з власною, незалежною державою. Радикальні етнонаціоналісти як з одного, так і з іншого боку, здавалося, назавжди йшли в минуле, залишаючись в пам`яті лише як герої анекдотів. Ішов процес формування єдиної багатонародної політичної нації, як такої, що має свій націоналізм. Жителі Галичини і Донбасу, Наддніпрянщини і Слобожанщини мали рівне право спільно брати участь у цьому процесі і пишатися паспортом громадянина України.

Раптове звуження поняття нації до одного з формуючих її етносів поставило на цьому хрест. Воно виявилося несподіванкою, зокрема, для багатьох з тих, хто в 2004 році мерзнув на Майдані, вважаючи, що захищає демократичні цінності. Адже ідеї етнонаціональної держави прямо суперечать суті сучасної демократії як політичної системи і способу мислення. Більше того, саме вони призвели до катастрофи Другої світової війни, і саме з їх краху почався процес переосмислення себе Європою як нового мультинаціонального соціального проекту, який реалізується до цього дня.

Цілеспрямоване і масоване штучне насадження української культури в її «шароварному» варіанті, загострення уваги суспільства на суперечливих фактах минулого, вирощення панукраїнських настроїв в одній частині суспільства і нав`язування чужих історичних оцінок іншій, сама постановка питання про те, чи може вважатися патріотом України людину, яка не послуговується постійно українською мовою в повсякденному житті, - все це спровокувало появу злоякісної пухлини ментального конфлікту, яка почала поглинати молодий організм української держави.

Чим більший тиск, тим більший опір. Радикальні настрої з одного боку завжди провокують такий же радикалізм назустріч. Складно уявити, хто або що могло б завдати розвиткові української мови і культури більшої шкоди, ніж радикальні українські націоналісти. Те, що ще вчора для жителів південного сходу України було абсолютне природним - наприклад, за власним вибором віддати свою дитину в українську школу, піклуючись про її майбутнє, - тепер стало вимушеною необхідністю і викликало справедливе неприйняття і протест.

Але проблема виявилася значно ширшою за питання про поширення тієї чи іншої мови, тієї чи іншої культури. Фактично, йшлося про те, що, виходячи з поточних електоральних вигод конкретних політичних фігур, статусні втрати західноукраїнських виборців, викликані дипломатичною, але від того не менш промовистою відмовою визнати їх частиною європейської сім`ї, цілеспрямовано компенсувалися за рахунок приниження статусу решти частини країни. Вони тепер позбавлялися права називатися «українцями», на рівних брати участь у визначенні напряму розвитку України як соціального проекту, і таким чином переводилися в ранг «громадян другого сорту».

Початковий сенс, який вкладався поліетнічним суспільством в оформлення власної державності, був втрачений. Що в цих умовах вберегло Україну від розвалу? Тільки наявність сильного лідера опозиції, який переконував у тому, що дні «помаранчевих» при владі добігають кінця.

Вперше президентські вибори проходили під знаком одночасно і «голодного» і «ідеологічного протесту». Гостро відчуваючи цей соціальний запит, Віктор Янукович пішов на них з інтегральною ідеєю «успішної держави», яка ввібрала в себе всі позитивні тренди його попередників.

Завдяки відновленню демократичних основ розвитку української нації базова державотворна ідея «статусу» знову наповнюється сенсом. «Громадянство» повертає собі вищість над «етнічністю», і кожен громадянин України знову отримує право і можливість вважати себе українцем.

Ідея «порядку» знайшла своє віддзеркалення в побудові системи ефективної, відповідальної, професійної влади, відновленні правових основ функціонування держави. Природно, після п`яти років показового правового нігілізму чиновників усіх рівнів, цілеспрямованого руйнування державного управління і його девальвації в очах людей неможливо вберегтися від кадрових помилок, вмить збудувати взаємини між різними органами, між владою і суспільством в цілому. Проте факти наочні: ті, хто не здатний працювати на результат, хто не витримує заданого темпу або викривається в корупційних схемах, замінюються швидко і без скандалів. Це необхідна умова того, що надалі система влади працюватиме, як годинник.

Ідея «добробуту» очищається від баласту популізму і знаходить своє віддзеркалення в курсі на глибоку модернізацію економіки, яка повинна закласти міцний фундамент соціально-економічного зростання на довгострокову перспективу. Під патронатом Президента кращими вітчизняними і зарубіжними експертами розроблена системна, послідовна програма реформ, починається етап законодавчого забезпечення їх запуску.

Нарешті, «національна амбіція» виявляється у встановленні конкретних геополітичних цілей - трансформації української держави в одну з вершин рівнобічного трикутника «Росія - Україна - ЄС» і входженні в «Велику двадцятку». Завдяки ініціативам Президента вага нашої країни на міжнародній арені зростає високими темпами - Росія, ЄС, США, Китай знову демонструють інтерес до нашої країни як до партнера.

Усе це - чинники успіху, які створюють міцний фундамент для довготривалого зростання національної гордості багатьох поколінь українців. По суті, це «універсальна ідеологія», здатна задати той «мейнстрім», який забезпечує спадкоємність влади і якого так чи інакше дотримуватимуться всі, хто встане до керма країни в майбутньому.

Ті, хто цього ще не зрозумів і продовжує експлуатувати етнонаціоналістичні гасла, назавжди зміщується на маргінес. А ті, хто мислить категоріями ХХI століття, утверджуватимуть Україну як нового лідера, що має заслужений авторитет як в очах міжнародного співтовариства, так і в очах власних громадян».


"ОБКОМ"

Версия для печати  Версия для печати

20 Августа 2010 10:46


 

 

Генпрокурор Луценко каже, що 31 травня врятував ціле місто. На яку нагороду він, на Вашу думку, за цей вчинок заслуговує?

Запрошення на чергове засідання РНБО України (6)

Обрання членом РНБО врятованого їм міста (16)

Дострокового присудження звання Генпрокурор-лейтенанта (22)

Повного зібрання підручників юридичного вишу (81)

Червоного диплома юриста з золотими літерами (9)

Медалі «Рятівник Третього Тисячоліття» (159)

Урочистого рукостискання від Зеленського (64)

Введите, пожалуйста, цифры с рисунка: