«… девочку без гимнастерочки…»

Столичний райцентр Окремих народних районів Донецької області. Друга половина 9-го травня. Друга частина «марлезонського» параду: народна преса та розваги. Запуск у «чисте небо Донецька» зграї урочистих петард.

(продовження, початок – десь там)
Кореспонденти «Обкома» сьогодні примудрилися відсвяткувати з представниками народів-«переможців» майже в усіх «гарячих точках» Донецька – міста мільйонів троянд і гільз.
Донецьк - чудове місто: вночі був рясний дощ, проте десь о 7-й ранку хмари зникли, стало тепло, але трохи волого, але без опадів. Зараз у місті панує справжня весняна погода, майже травнева.
І знов але… Як сказали б радянські працівники московського телебачення «Останкіно» про гнилий Захід, над усією «ДНР» безхмарне травневе небо, але не тішить воно ордловчан. Принаймні деяких з них. Бо вони підозрюють (саме так – підозрюють, тому що правди про стан речей у «ДНР» небагато хто з місцевих знає), що щось «пішло не так» - і не зараз, а ще п’ять років тому, навесні-2014.
Іноді нам було смішно. Бо претензії ордловчан на адресу нової влади (Пушиліна та інших бандитів), часом нагадують претензії з боку вільних українців на адресу старої української («хунти Порошенка») влади.
*****
Наприклад, одного з наших співрозмовників, Сергія з Харцизьку, дуже обурили оті вуличні плакати з діточками у військовій формі. Впродовж нашої ходи по центру міста ми впевнилися, що їх сила-силенна. Ось ще один:

(фото «Обкому»)
- А чому це Вам не подобається? – обережно-лагідно запитали ми Сергія. – От у Києві, кажуть, всіх ображали плакати за Порошенка, усі ці «Армія! Мова! Віра! Надія! Любов!»... А тут – дівчинка. Шкода, звісно, що без кошеня, але й пілотка непогано виглядає. У чому справа, Сергію? Шо за діла? О, бач, ось ще одна, блондинка:

(фото «Обкому»)
- Що у цьому поганого, Сергію?! – наполягали ми, як провокатори. Може, він збочинець? – гадали ми, хто цих ватників розбере?
- Сергію, - чомусь посміхається гість з Харцизька и повторює трохи здивовано, – Сергію… Не треба так офіційно, ми ж не на параді. Просто Сірий. Так от, по-перше, – це пацан…
Ми придивилися – побачили підпис, хоча вже було сірувато: небо знову затягнуло хмарами, і ми вже ледь були в змозі розгледіти славетний терикон за старим стадіоном «Шахтар», що по той бік Першого міського ставка (ми у цю мить гуляли біля парку Щербакова, по вулиці Університетській).
Так, Сірий правий - на білборді малий.
- По-друге, - Сергій зненацька перейшов на шепіт і…
І розповив нам страшну історію, яка (за його словами) вже тиждень неабияк лякає «весь Донецьк», а також Макіївку, Ханжонкове та навить його рідний Харцизьк, та ще й Зургес на додачу.
Зізнаємось, в це важко було повірити – в те, що мешканців, наприклад, тієї ж Макіївки можна чимось налякати, окрім «бандерівців-правосеків», підвалів місцевої «гебні», чеченців та Василя Джарти - який, до речі, помер вже декілька років тому і сьогодні може налякати хіба що пам’ятником зі своєї могили,

та й то – хіба що вночі. А вдень цей мавзолей – справжня прикраса колись півмільйонної Макіївки, міста-супутника колись мільйонного Донецька.
А щодо розповіді Сірого, то зізнаємось: це суцільне жахіття, таке, що ми про цей ганебний, мерзотний випадок розповімо читачам «Обкому» трохи пізніше, коли у Донецьку вже проб’є комендантська година, і хороші дівчата полягають спати.
А поганим дівчатам буде цікаво.
*****
Ми ще довго ходили вулицями і провулками Донецька, центральною частиною, яка сьогодні, з нагоди свята і параду, була перекрита з 5.00 ранку до 15-ої години. Це й не дивно.

Чи ось: танк, зроблений з металобрухту руками місцевих «ополченців», чи то придбаний, за версією Путіна, «у воєнторзі», взяв на приціл чорний силует «афронатівця»:

Згодом Сергію прийшов час повертатися додому, до Харцизька (де, як він зізнався, «повна дупа – ні дно не побачити, ні дірки»).
На пам’ять він залишив нам сувенір - харцизьку газету «Родіна»:

Ми зачиталися «Родіной» у якомусь кафе, серйозно! Там таке... теж потім розкажемо.
Бо було вже пізно, а нам ще треба було знайти зупинку трамваю №8, щоб добратися до знайомих – і бажано до початку комендантського часу - до 22.00. Однак, сказали нам ще учора знайомі, на честь 9 травня і салюту цей час може «пробити» десь о 23-й. Але ж нам ще треба було виконати редакційне завдання: написати цю, другу частину тексту (а згодом – ще й третю).
*****21:30 9 травня. Донецьк
О 21.30 воно й бабахнуло. Та ще як!
«Плюс» чи «мінус»? – «приліт» від наших чи то «сепари» по нашим? - нам з незвички (встигли відвикнути з 2014-15 років) складно було розібрати... Жартуємо, звісно, бо ж казали: салют.
Нам, киянам, у цьому майже спустошеному місті (невже всі мешканці прифронтового мегаполісу пішли на площу Леніна - щоб дивитися і насолоджуватися звуками святкової канонади?!) – було навіть трохи моторошно від безлюддя - у сирому, як підвал, місті – під гуркіт того салюту.
Тім більш, що розривів у чорному небі було не видно: нас прикривали від цього видовища якісь темні, здається, адміністративні, будівлі.
У дворах завила з переливами сигналізація автівок.
Ми пішли було шукати трамвай – але не знайшли навіть колії.
(закінчення - вже завтра)

"ОБКОМ", 09 Мая 2019 23:41