 |
|
|||||
|
|
ПРО ГОНГАДЗЕ, «КОЛЬЧУГУ» ТОЩО «Мороз і Марчук несуть відповідальність за те, що тривалий час, знаючи про підслуховування президента, не зробили відповідних заяв»
– Як відбулася конференція, під час якої презентували вашу книгу? – Конференція відбулася вдало. В президії були Віктор Шишкін, генерал Валерій Кравченко – він бере участь у написанні книги. Були присутні журналісти з Німеччини, США, декілька кореспондентів з України. Приїхав з Америки Олександр Єльяшкевич, який заявив що Микола Мельниченко подає на мене до суду. Побачимо, як воно буде. – Чому вирішили оприлюднювати нові подробиці історії із записами Миколи Мельниченка власне зараз? Це пов’язано з виборами президента? – Це не пов’язано з виборами. Останньою краплею були події лютого 2004 року, коли Микола Мельниченко зробив спробу продати свої записи Льовочкіну (перший помічник президента Кучми – «Газета»). Після цього я вирішив розповісти всю правду. – Із тексту вашої заяви складається враження, що ви намагаєтеся певним чином мінімізувати провину Леоніда Кучми в історії з викраденням та убивством Георгія Ґонґадзе... – Я не виправдовую Кучми. Я прямо пишу, що Кучма безпосередньо причетний до історії із зникненням Ґонґадзе. Але остаточний висновок про міру його причетності має бути на основі аналізу записів, зроблених у кабінеті президента після 16 вересня 2000 року. Мені відомо, що прослуховування тривало принаймні до 26 вересня. Із змісту розмов Кучми з Деркачем, Волковим, Литвином видно, що вони НЕ (тут і далі виділення Володимира Цвіля – «Газета») знають, що насправді сталося з Ґонґадзе. Мельниченко свідомо приховує цю інформацію, бо це зруйнує всю ту легенду, що він із Морозом збудував. Я не відбілюю Кучми, бо якраз дав обіцянку НЕ ОПРИЛЮДНЮВАТИ записів до кінця президентської кампанії. Але Україна мусить знати правду – і це обов’язково буде зроблено. – З тексту вашої заяви можна зробити висновок, що Олександр Мороз чи Євген Марчук можуть бути причетними до смерті Георгія Ґонґадзе. Чи це так? – Мороз – ні. Я не вірю в це. Марчук – можливо. Але записи могли бути і в інших сил, наприклад есдеків. Зараз це достеменно не відомо. Для цього необхідно допитати людей, які працювали разом із Мельниченком упродовж прослуховування президента. Я точно знаю, що прокуратура та СБУ цим не хочуть займатися, бо це зачіпає інтереси чільних політиків. Мороз і Марчук несуть відповідальність за те, що тривалий час, знаючи про підслуховування президента, не зробили відповідних заяв. – Як так сталося, що вас – людину, близьку до Олександра Мороза, до того ж причетну до вивезення з України Миколи Мельниченка та його записів – призначили консулом у Німеччині? – Я був у резерві МЗС України із середини 2000 року. До цього закінчив Дипломатичну академію при МЗС України в Києві і мав намір стати дипломатом. Моя участь у касетному скандалі лише трохи відклала раніше плановану мною кар’єру дипломата. – Ви стверджуєте, що спілкувалися з Леонідом Кучмою щодо записів Миколи Мельниченка. Коли це було, і ким ви виступали? – Після оприлюднення розмови Кучми про «Кольчугу» – це сталося на початку березня 2002 року – до мене звернулася СБУ з проханням встановити автентичність цього запису. Оприлюдненням запису про «Кольчугу» займався не Мельниченко, а Юрій Швєц, він же Петро Лютий, колишній агент КДБ, що отримав притулок у США. Відповідно, були сумніви щодо можливих фальсифікацій. СБУ було відомо, що я мав доступ до справжніх записів Мельниченка. На прохання Радченка я відшукав компакт-диск зі справжнім записом розмови Кучма-Малєв і передав його в розпорядження СБУ. Це було в травні 2002 року. На підставі аналізу голова СБУ визнав, що розмова на цю тему дійсно мала місце, проте запевнив: продажу «Кольчуг» в Ірак НЕ відбулося. З цього приводу я мав три зустрічі з Кучмою в кінці вересня 2002 року – тоді, коли американці звинуватили Україну в продажу «Кольчуг». Я запевнив президента, що в разі подальшого тиску на Україну та фальсифікацій його розмов у США, ми завжди можемо перевірити цю інформацію. Також обговорювали питання про повернення всіх записів Мельниченка в Україну. Ініціатором такої постановки питання був тоді сам Мельниченко. Він не хотів, аби його далі примушували оприлюднювати записи, які містять державну таємницю. На підставі викладеного вище мене нагородили відзнакою та подякою від СБУ за видатний особистий внесок у справу укріплення державної безпеки України. Невдовзі мене призначили на посаду консула України в Мюнхені.
|
|
Розмова з Володимиром Цвілем, оприлюднена «Львівською газетою».
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|