Ми належимо до щасливого покоління людей, бо маємо змогу жити разом з ветеранами Великої Вітчизняної війни, бачити їх, спілкуватися з ними, збагачуватися їхнім бойовим і життєвим досвідом.

Найперші і найтепліші вітання Вам, солдати Великої Вітчизняної, хто йшов до Перемоги, наближав її своєю доблестю на останньому вогневому рубежі чи напруженою працею у тилу. Синівське спасибі Вам, ветерани і доземний уклін! У такі дні наші серця б’ються в єдиному ритмі. І з особливою силою відлунює в них скорбота за тими, хто поліг в ім’я Батьківщини.

Україна поклала на вівтар Перемоги найдорожче – життя понад 7 мільйонів своїх синів і дочок. На жаль, скорботна статистика увібрала в себе горе практично кожної сім’ї. Є немало родин, де війна забрала по два-три покоління, а лік загиблих йде на десятки родичів. Море сліз пролито солдатськими матерями, вдовами та сиротами, і нічим не виміряти його глибину та гіркоту.

Та Перемоги не було б без віри людей у себе, свій народ, свою державу. На фронті і в тилу здебільшого не говорили про патріотизм. Але він виявлявся скрізь і у всьому – від яскравих, мов спалах, миттєвостей подвигу – до довгих, нелічених буднів війни. Він був насамперед найвищою відповідальністю – всезагальною, колективною і особистою – за свою державу та історичні перспективи. І саме у цій своїй якості може слугувати неоціненним зразком для нас, сучасних і майбутніх захисників Батьківщини.

Нині Збройні Сили незалежної України продовжують славні бойові традиції фронтовиків. Збільшилася кількість і якість заходів з бойової підготовки, планово здійснюється професіоналізація і перехід до комплектування військ військовослужбовцями за контрактом. Зроблено реальні кроки на шляху створення сучасної армії європейського зразка. Армії відкритої для суспільства, адекватної сучасним загрозам і вимогам, з чіткими і зрозумілими завданнями, вдячних людських серцях.